Субота, 21 липня

Сьогодні слово «капелан» міцно увійшло в щоденний лексикон українців. Капеланський рух в Україні, придушений свого часу радянщиною, почав активно розвиватися під час збройного конфлікту на Сході. В 2014-му релігійні служителі у камуфляжі добровольцями йшли на фронт прямо з Майдану. Унікально, але їм вдавалося і вдається донині провадити не тільки душпастирську підтримку воїнів, а й функції волонтерів-постачальників, психологів, водіїв, допомагати там, де не вистачає рук.

Взагалі-то священик в армії – це посада, прирівняна до посади заступника командира полку або батальйону. Капелан у війську має проводити богослужіння серед бійців, контролювати їхній душевно-моральний стан, у разі потреби відспівувати померлих або загиблих. У світовій практиці кандидати в капелани відбираються серед священнослужителів зі ступенем магістра наук, за рекомендацією єпископа. Майбутні військові священики проходять сертифіковану підготовку. У США і Франції капелани перебувають на державному забезпеченні, оскільки релігія в цих країнах визнається одним із чинників державної безпеки, вважається, що вона забезпечує психологічний комфорт суспільства, прищеплює громадянам моральні цінності, а також визначає характер економічного та політичного розвитку держави.

Нині в Україні капеланство активно розвивається. Якщо на початку війни священик приїжджав на передову на кілька днів, то вже в 2015 році, коли війна перейшла в стан окопної, у військових підрозділах з’явилася потреба постійного перебування капеланів. Отже, Священним синодом Української православної церкви Київського патріархату було прийняте рішення про започаткування ротацій капеланів у зону бойових дій щонайменше на 30 днів. Тоді ж було створено Управління військового духовенства, яке очолив митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (Яременко). Церквою було налагоджено взаємодію з Генеральним штабом Збройних сил України, випрацювано порядок обігу документів, логістику пересування військових капеланів у зоні АТО та започатковано принцип ротацій священнослужителів на передову.

Від мирського священика до капелана

Аби капелани в бойових підрозділах могли якісно виконувати свою роботу, Управління військового духовенства організувало для них навчання. Протягом чотирьох днів майбутні військові священики освоюють міжнародний досвід капеланства, структуру Збройних сил України, основи юридичних знань і понять, що стосуються священнослужителів і військових, основи військової психології, основи собріології (науки про тверезий спосіб життя), основи тактичної медицини, протимінну підготовку. «Капеланів навчали викладачі з Міністерства оборони України, з Генерального штабу, з Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, – розповідає голова Синодального управління військового духовенства митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан. – Під час навчань готувалося розпорядження начальника Генштабу. Тож військові в зоні АТО вже знали і готувалися до приїзду капеланів. У зоні проведення антитерористичної операції при кожному штабі у нас є головний капелан, який координує діяльність військових священиків. Він їх зустрічає, проводить у штаб, оформлює їхнє прибуття і допомагає потрапити у потрібну військову частину».

У 2017 році в Збройних силах України, в Національній гвардії та Державній прикордонній службі було введено штатні посади капеланів. Отже, вимоги до підготовки військових священиків підвищилися. «Є священики, які вже закінчили військові кафедри, – повідомляє голова Синодального управління військового духовенства, – Зокрема, це військовий інститут Національного університету імені Тараса Шевченка та кафедра військової підготовки Національного університету біоресурсів та природокористування. Нині на військових кафедрах навчаються вісім студентів Київської православної богословської академії. Вони планують служити священиками у військових структурах».

Військове духовенство і Московський патріархат

За словами владики Іоана, капелани підбираються зі священиків головним чином Української православної церкви Київського патріархату, греко-католицької церкви і Української автокефальної церкви. Є кілька капеланів Української православної церкви Московського патріархату. Усі священнослужителі перш ніж потрапити на посаду військового капелана, проходять через перевірку в українських спецслужбах на лояльність до нашої держави і на відсутність судимості. Тож виникає питання: яким чином в українське військо потрапляють священики Московського патріархату?

Владика Іоан пояснив, що є священнослужителі УПЦ МП, які співпрацюють з військовими з довоєнних часів. Так, капелан від Московського патріархату служить у Київському військовому шпиталі. Отже, командування медичного закладу прийняло позитивне рішення щодо його перебування на посаді навіть під час війни, адже, на думку керівництва, він лояльний до України і виховує свою паству в патріотичному дусі. З тої ж причини капелан УПЦ МП служить у Васильківській бригаді військово-повітряних сил. Проте, голова Синодального управління військового духовенства ставиться до цього негативно – в умовах збройного конфлікту в державних структурах не може діяти церква, центр якої знаходиться на території країни-агресора. «Крім того, сама по собі ця структура не визнає агресії як факту, – пояснює владика Іоан, – не визнає Росію як сторону агресії. Величезна частина цієї церкви прямо співпрацює з бойовиками, благословляє їх на війну проти українців, організовує людей, заохочуючи їх до участі в збройних формуваннях. Навіть якщо є одиничні випадки священиків-патріотів України, ніщо не заважає їм вийти зі складу Московського патріархату і перейти до Київського».

На початку минулого року така принципова позиція стала причиною виходу представництва УПЦ КП зі складу Ради душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Попередньо представники УПЦ КП піднімали питання щодо повного виключення або хоча б призупинення діяльності Московського патріархату в складі цього дорадчого органу на час проведення бойових дій, до остаточного звільнення України. Але члени Ради душпастирської опіки, в яку входять греко-католицька церква, римо-католицька церква, три протестантські церкви, автокефальна церква і представники ісламської віри, не підтримали ідею. «Ми вийшли з Ради, протестуючи проти членства в ній представників Московського патріархату, – пояснює ситуацію голова Синодального управління військового духовенства. – Ми не бажаємо розділяти відповідальність за те, що цей дорадчий орган фактично дає санкцію УПЦ МП діяти в силових структурах України. Тож на сьогодні взаємодіємо з Міністерством оборони України, Генштабом й усіма силовими структурами напряму».

Міжконфесійне служіння.

Військові священики різних конфесій тісно співпрацюють один з одним. Скрізь, де перебувають капелани, міжконфесійне середовище. На війні є віряни всіх конфесій, тож священик має допомагати кожному, хто цього потребує. Щоправда, богослужбові дії капелан проводить лише для вірян своєї конфесії. «На даний час у Збройних силах України офіційно діють 45 капеланів УПЦ КП, – повідомляє владика Іоан, – у Національній гвардії – 36 капеланів, у Прикордонній службі – 30 капеланів. Зараз розпочинається друга черга введення штатних посад у ЗСУ, і нова кількість священиків поповнить ці ряди».

Крім того, в українське військо з початку війни повсякчас їздять капелани-добровольці найрізноманітніших конфесій. Вони продовжують займатися волонтерською діяльністю, поєднуючи її з душпастирським служінням. Капелан-волонтер від Християнської євангельської церкви Лора Когут розповідає: «У мене близько 30 поїздок у зону бойових дій. Буває, приїжджаєш в частину, питаєш: “Хлопці, є капелан?” Кажуть: “Є”. “А якої конфесії?” “Не знаємо”. Ми працюємо з усіма, навіть із мусульманами. Була така ситуація, що батько, який щойно повернувся з війни, передавав через нас сину освячені мусульманські чотки. Потім я знайшла для того хлопця капелана-мусульманина. І колега їздив до нього, аби підтримати. А як інакше?»

Капелан і зброя

Військовий священнослужитель може взяти до рук зброю лише з метою допомогти воїну, який потрапив у стресову ситуацію, аби він не наробив шкоди ні собі, ні іншим воїнам. «У нас був випадок, – розповідає владика Іоан, – коли необстріляний воїн у стресовому стані після першого бою нікого до себе не підпускав і погрожував, що усіх розстріляє. До нього вдалося підійти лише капелану. Він заспокоїв солдата і забрав зброю». Крім того, очільник українського капеланства зауважив, що зброя сама по собі не є злом, не є скверною. Тим більше, коли вона використовується для захисту Батьківщини. «Тому в нас є чин освячення зброї, яка захищає Батьківщину, –пояснює владика Іоан. – Цей чин ще з древності прописаний в наших богослужбових книгах. Тож зараз священик може взяти в руки зброю з метою душпастирською, але не з метою виконання бойових задач».

Щодо захисту капелана, міжнародною практикою передбачено помічника, який обирається із військовослужбовців і має штатну зброю. Капелани деяких країн мають право озброюватися, але в Україні такої практики немає.

Чи є у душпасторів ПТСР?

Капелани – такі ж самі люди, як і військові. Їхні душі так само пошматовані війною, як і душі звичайних солдатів. Крім того, якщо військовий демобілізується і має можливість розпочати нове життя, у священика продовжується душпастирська робота. До нього продовжують звертатися за духовною підтримкою колишні підопічні, що повернулися з війни, і члени їхніх родин. Ветерани приходять на сповідь, розповідаючи святим отцям про жахи війни, тож знову і знову повертають їх спогадами на передову. «Лише глибока віра і почуття великої почесної місії допомагає капеланам справлятися з наслідками посттравматичного стресу, – ділиться владика Іоан. – Крім того, капелани активно спілкуються між собою, підтримуючи один одного». Священнослужителі не цураються і сучасних інформаційних технологій. Вони активно комунікують між собою в закритих групах взаємодопомоги, суто для капеланів.

Капелан – учасник бойових дій чи ні?

Капелани, як і військові на передовій, потребують соціального захисту. Одним із складників соціальної підтримки держави для людей, що пішли захищати країну, є надання їм статусу учасника бойових дій. Та чи надають його капеланам? «Ті священики, що перебувають на штатних посадах, статус отримують, – роз’яснює ситуацію голова Синодального управління військового духовенства. – Та ті капелани, які були на ротаціях, але не перебували на штатних посадах, не отримували ні статусу учасника війни, ні статусу учасника бойових дій. Навіть не зважаючи на те, що їхали в зону АТО за розпорядженням Генерального штабу. І це при тому, що багато з капеланів були під обстрілами, мають поранення і контузії. Дехто навіть перебував у полоні». Зайве казати, що капеланам-добровольцям і капеланам-волонтерам отримати статус учасника бойових дій ще складніше. Таких священнослужителів зі статусом УБД – одиниці.

Війна триває – інститут капеланства розвивається

Нині Кабінет Міністрів спільно з військовим духовенством активно працюють над розробкою Закону України «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних силах, Національній гвардії, Державній спеціальній службі транспорту та Державній прикордонній службі». Це надважливо, оскільки поки що діяльність військових капеланів не має законодавчої підтримки і діє лише на ініціативах командування силових структур і відповідних міністерств. Це досить нетривкий ґрунт для діяльності військових священнослужителів. Отже, закон, який би регламентував капеланську діяльність у ЗСУ і силових структурах, потрібен якнайшвидше. Крім того, встановлення для капеланів штатних посад у військових підрозділах стало викликом для конфесій, що діють на території України. «Планується, що Законом України буде передбачено не більше 500 воїнів на одного капелана, – розповідає владика Іоан. – Якщо врахувати чисельність нашої армії зараз, то жодна конфесія не готова надати таку кількість капеланів. Отже, нам потрібен певний час, аби виховати плеяду військових священиків, які матимуть відповідну освіту». Процес нарощування капеланського потенціалу в Україні продовжується. Адже війна триває, а атеїстів на війні, за словами військових, практично не буває.

Текст: Юлія Вовкодав

Фото надані прес-службою Черкаської єпархії УПЦ КП

Залишити коментар