Четвер, 24 травня

Реформами Крим не повернеш

Протягом останніх кількох років у політичної верхівки, істеблішменту й загалом українського суспільства закоренилося переконання, що Крим і Донбас ми зможемо повернути передусім завдяки реформам і економічному прориву. Мовляв, покращимо якість життя – і вони самі назад попросяться, не треба буде нікого повертати силою.

Про це не раз говорив Президент у своїх промовах і коментарях, цю думку ретранслюють справжні і ряджені експерти в телеефірах, а міністр закордонних справ Данії у своїй нещодавній статті навіть підбадьорливо зауважив, «…що успішні реформи в Україні є найкращою відповіддю на російську агресію та дезінформацію».

Можливо, десь у Данії й зручно думати, що реформи є найкращою відповіддю на агресію, але ми тут, в Україні, з власного досвіду знаємо, що єдиною дієвою відповіддю окупанту є удар в зуби, рішуча збройна відсіч його армії й п’ятій колоні. Розширення терористичних «республік» Донбасу вдалося зупинити завдяки армії й самовідданим добровольчим батальйонам, національній єдності й взаємній підтримці, але аж ніяк не через геніальні реформи.

Тобто бадьорі й начебто мудрі заяви в реальності ніяк не допоможуть нам повернути Крим чи/і Донбас. Бо, по-перше, світогляд тамтешнього населення не завжди й не в усьому, м’яко кажучи, проукраїнський. Звісно, дуже легко сказати, що тамтешні люди – совки, і для них доступність палки ковбаси вирішальна. Насправді ж це такі самі люди, як і ми, з власними поглядами, вподобаннями й принципами. І навряд чи добробут в Україні змусив би їх ці принципи – частину власної ідентичності – зрадити.

Перевірте цю тезу на собі. Уявіть, що Росія раптом почала розвиватися, впроваджувати нові технології й виготовляти не лише кип’ятильники, що головним експортним товаром Росії перестала бути смерть, що «Жигулі» почали заводитися не з п’ятнадцятого разу і в салоні не пахне вихлопними газами, що кокошники тепер не натирають голову, а в щі додають хамон і руколу. І що, змінить це ваше ставлення до Росії, захочете ви ініціювати входження України до склад РФ? Навряд чи. То чому сподіватися, що люди на окупованих Кремлем територіях раптом палко захочуть назад, у соборну Неньку?

Не кажучи вже про те, що наш «економічний прорив» наразі вилами по воді писаний, ще дай Бог його діждати.

Та й успіх України ніяк не змінить умови концентраційного табору в самій Росії – ну не віримо ж ми, що населення на окупованих територіях зможе самоорганізуватися й провести чесний референдум, після якого безпроблемно поверне ці регіони в Україну? Це фантастика.

Забрати ці регіони силою у нас також навряд чи вийде – попри доблесть наших Збройних сил, атакувати озброєну до зубів і агресивну імперію було б самогубством.

Що залишається?

Навіть за умови усунення Путіна в Росії, якогось «двірцевого перевороту», коли до влади прийде не наступник-каґебіст, а ті, кого нині Кремль пропонує як опозицію, змін у статусі Криму не передбачається. Бо погляди Навального і Ко такі ж імперіалістичні, дива не станеться, а російський демократизм і надалі закінчуватиметься, там де починається  ̶К̶р̶и̶м̶ українське питання.

Єдиним реалістичним сценарієм повернення назад Криму (бо окупований Донбас під виглядом «троянського коня» Путін і сам спробує нам «повернути», аби знищити Україну зсередини) є турбуленція, нестабільність, революція чи розпад самої Російської Федерації.

За позитивного сценарію у таку важку мить Україна і справді зможе запропонувати півострову стабільність і безпеку, але все одно для досягнення порозуміння доведеться робити якісь кроки назустріч у вигляді амністій, автономій і особливих прав.

Такою є реальність, подобається вона кому комусь чи ні.

Що, втім, не означає, що нам не треба реформувати Україну.

Залишити коментар