Неділя, 22 квітня

Термін «субсидія» останнім часом викликає все більше дискусій довкола себе. Частина українців вбачає у ньому беззаперечну допомогу, а інша піддає систему жорсткій критиці. Opinion поспілкувався з експертами та дізнався, що таке субсидія, чи є вона дійсно необхідною, як ставляться до такого формату допомоги представники житлово-комунальних господарств, що таке монетизація та чи не є стовідсоткове благо черговою ілюзією.

Що таке субсидія?

Андрій Чубик, виконавчий директор Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», старший дослідник з питань енергетичного сектору, дав своє визначення субсидії та зазначив, як при цьому мають діяти політичні сили.

«Субсидія є різновидом допомоги одних громадян іншим громадянам через державний бюджет шляхом перерозподілу коштів платників податків. Сумлінні платники податків тут мають так само бути захищеними, як і громадяни, які з тих чи інших підстав потребують субсидії, тобто уряд має вживати заходи для скорочення витрат на субсидії та перенаправлення коштів платників податків на освіту, науку, спорт, культуру тощо.

При цьому політичні сили, які керують державою, не мають права зловживати субсидіями з метою створення для себе додаткових електоральних симпатій. Крім того, надмірне захоплення субсидіями позбавляє ініціативності громадян, збільшує пасивність і байдужість, є значною проблемою для створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та гальмує запровадження проектів з енергозбереження та енергоефективності», – пояснив Андрій Чубик у коментарі для Opinion.

Чи є субсидії необхідними?

Віталій Мартинюк, керівник міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», поділився з Opinion результатами досліджень, у рамках яких відбулося спілкування з представниками житлово-комунальних господарств у різних містах України. На думку більшості опитаних, нинішня система надання субсидій робить їхніх користувачів аморфними, а наслідки є виключно негативними.

«З одного боку, субсидії допомагають малозабезпеченій частині населення фактично виживати в умовах високих тарифів, а отже, вони необхідні. Однак, з іншого боку, чинна система надання субсидій не тільки витягує кошти з державного бюджету, але й перешкоджає реалізації низки програм у сферах ЖКГ та енергоефективності й енергозбереження.

В рамках досліджень в різних містах України ми спілкувалися з представниками ЖКГ: керівники ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку), активісти у будинках, які прагнуть створити ОСББ або принаймні зробити щось для зменшення витрат на ЖК послуги. Всюди звучала одна й та ж сама проблема – нинішня система надання субсидій робить їхніх користувачів аморфними. Наслідки негативні.

По-перше, споживачі субсидій не зацікавлені в створенні ОСББ. Як наслідок у багатоквартирних будинках це стало ледь не головною перешкодою для об’єднання жителів. Від такого підходу страждають ті, хто оплачує великі комунальні рахунки і хотів би самостійно управляти власним будинком, економити на комуналці та скоротити витрати енерго- й тепло-ресурсів і, відповідно, суми в платіжках.

По-друге, споживачі субсидій не зацікавлені в розвитку будинку – у підвищенні енергоефективності (утеплення, встановлення індивідуальних теплових пунктів, лічильників, альтернативних джерел енергії, наприклад, сонячних панелей для освітлення приміщень загального користування тощо); заміні дверей і вікон; енергозбереженні (встановленні економних ламп, сенсорів включення / виключення світла, індивідуальних регуляторів теплоподачі тощо); поліпшенні житлових умов; роздільному сортуванні сміття (що багатьом ОСББ дозволяє навіть заробити додаткові кошти) тощо.

По-третє, ОСББ, де є отримувачі субсидій, недоотримують кошти на утримання будинку, оскільки компенсація субсидій приходить із запізненням, що підвищує навантаження на інших членів ОСББ, які не мають субсидій. Усі керівники / представники ОСББ висловилися за монетизацію субсидій. Проте робота з визначення механізму ще триває. Важливо, щоб кошти ішли за отримувачем субсидії і стимулювали його до економії», – поділився Віталій Мартинюк.

Віктор Ткаченко, керівник прес-служби УЕА «Зелений світ», переконаний, що субсидії необхідні, оскільки держава створила ситуацію, в якій громадяни потребують допомоги.

«У нинішніх економічних умовах, коли держава свідомо довела громадян до стану крайнього зубожіння через штучне й різке знецінення національної валюти, знищення економічних можливостей діяльності малого та середнього підприємництва, війну і глибинну корупцію, виникла потреба підтримати економічно зубожілих громадян. Також держава регулює та нав’язує населенню ціни на енергоносії, не створила умови ринкових відносин у цій царині, що спричинило необґрунтований ріст вартості вуглеводнів та комунальних тарифів, незалежно від динаміки ціни вуглеводнів на світових ринках. Приклад наочний – ціна на світових ринках на нафту падає, а ціни на автомобільне пальне ростуть. Як це пояснити?», – розмірковує Віктор Ткаченко.

У чому полягають головні недоліки системи субсидій?

Директор з аналітичної роботи Інституту суспільно-економічних досліджень Ярослав Жаліло у коментарі для Opinion розповів, що нині встановилася локальна неефективна рівновага, яка в науковій термінології називається «інституційною пасткою». Це порушення рівноваги зі свого боку викликає низку проблем, серед яких слабке стимулювання енергозбереження, «пастка» незайнятості, несправедливість системи тощо.

«Система житлово-комунальних субсидій в Україні є цікавим феноменом, оскільки парадоксальним чином поєднує інтереси “антагоністичних” груп. По-перше, отримувачів, це переважно малодохідні категорії населення, які завдяки субсидіям мають певний мінімум комунальних послуг, по суті, безкоштовно. По-друге, провайдерів послуг, які завдяки субсидуванню не мають проблеми з масовими неплатежами, тобто гарантовано отримують дохід за надані послуги. Тобто встановилася локальна неефективна рівновага, або в науковій термінології – «інституційна пастка».

В чому прояви неефективності такої рівноваги? По-перше, система субсидій слабко стимулює до енергозбереження. Гроші витрачаються на оплату неефективного споживання, замість того, аби спрямовуватися на підвищення енергоефективності побуту (ті ж “теплі” кредити). По-друге, система недостатньо справедлива – існує певний прошарок осіб, які є офіційно безробітними та отримують субсидії, проте мають високий рівень “тіньових” доходів. По-третє, субсидії утримують деяких отримувачів у “пастці” незайнятості: вони не бажають влаштовуватися на офіційну роботу або вчиняти інші дії, що приносять дохід, побоюючись, що це призведе до втрати субсидії. Причому часто такі побоювання марні й ґрунтуються на недостатній поінформованості чи цілеспрямованих маніпуляціях політиків. По-четверте, вуалюється проблема належного контролю за тарифоутворенням на послуги природних монополій, які отримують гарантовані платежі з бюджету», – зазначив Ярослав Жаліло.

Монетизація – необхідність чи порожні сподівання?

Процес монетизації субсидій, на який покладають так багато сподівань, має бути налагоджений до кінця цього року. Відповідно до закону про житлово-комунальні послуги, з 1 січня 2019 року субсидії мають сплачуватися споживачам. Та як буде забезпечуватися цільове спрямування отриманих «живих» коштів?

«Монетизація комунальних субсидій, на яку часто покладають надії, викликає більше запитань. Вона має супроводжуватися впровадженням інструментів, які б забезпечували цільове спрямування отримуваних “живих” коштів. Нині раціональність наших споживачів вельми низька, і є ризик наростання неплатежів. А цільове спрямування зі свого боку мало б підтримуватися розширенням спектру програм, які допомагали б домогосподарствам профінансувати підвищення енергоефективності: типу безвідсоткових кредитів, комунальних проектних організацій, які проводять енергоаудит і готують рекомендації, комунальних та приватних підприємств, які могли б таку модернізацію здійснювати в рамках державних та місцевих програм.

Невід’ємна від монетизації проблема – впорядкування комунального сегменту системи надання послуг (теплоцентралі, лінії електропередач, місця загального користування у багатоквартирних будинках), неефективність якого тепер створює додаткову “накрутку” на ціну послуг. А також проблема контролю за діяльністю природних монополій: обґрунтованістю ціноутворення, якістю надання послуг, зобов’язань перед споживачем тощо», – прокоментував Ярослав Жаліло.

Андрій Чубик переконаний, що субсидія повинна бути монетизованою, тим паче, що в Україні вже є успішні приклади монетизації. Однак при цьому, на думку експерта, уряд має докласти усіх можливих зусиль для покращення добробуту громадян для розкриття потенціалу підприємництва.

«Субсидія має бути монетизованою та надаватися виключно тим громадянам, які не можуть через об’єктивні обставини забезпечити їхню оплату. В Україні є успішний приклад монетизації – це грошові цільові виплати на придбання палива в регіонах, де недоступне газопостачання (на дрова, вугілля, скраплений газ тощо), їх отримує близько 600 тис. домогосподарств, і не зафіксовано значних проблем.

При цьому уряд має докладати усіх можливих зусиль для покращення добробуту громадян через розкриття потенціалу підприємництва, самозайнятості та економічної активності, що буде найбільш дієвим та безпечним засобом для скорочення в майбутньому субсидій та, відповідно, навантаження на державний бюджет.

Для цього потрібно: знизити фіскальний тиск на малий і середній бізнес (МСБ), відмовитися від обов’язкової оплати податків ФОП при відсутності підприємницької діяльності протягом звітного місяця, надати податкові пільги на підприємницьку діяльність, яка передбачає виробництво товарів.
Щодо субсидій – уряд має негайно розпочати їхню монетизацію, що дозволить позбавитися від практики взаєморозрахунків і різного характеру домовленостей між державою і постачальниками та перевести усі операції на рівень кінцевого споживача і надавача послуг у традиційній грошовій формі. Надавач послуг має оперативно інформувати про субсидіантів-неплатників, а уряд, відповідно, публічно оголосити про жорсткі санкції проти порушників. Платіжки від споживача мають постійно містити нагадування про пріоритетність використання отриманих субсидіантом коштів для оплати наданих послуг.

У разі належного виконання пункту про сприяння економічній активності та зайнятості населення уряд зможе послідовно знижувати обсяги субсидій без соціального напруження та фінансової шкоди надавачам послуг», – впевнений експерт.

Як працює нинішня форма субсидій?

Віктор Ткаченко запевнив Opinion, що немонетарна форма позбавляє громадян можливості самостійно обирати постачальника послуг і контролювати їхню якість, що може розцінюватися, на думку експерта, як прихована маніпуляція.

«Немонетарна форма “допомоги” не лише позбавляє отримувача субсидій вільно обирати постачальника послуг чи товарів, контролювати відповідну якість послуг. Це є прихованою маніпуляцією для отримання бюджетних надходжень до фірм-монополістів, які належать окремим сім’ям владних чиновників чи їхнім бізнес-партнерам, котрі контролюють енергетичні ринки та приватизовані комунальні підприємства e країні. Населення ж отримує інформаційну ілюзію “турботи” уряду.

Також отримувач субсидій може потрапити у неприємну ситуацію, як моя знайома, котра через суд повернула державі отримані субсидійні кошти через нехлюйство чиновників, які призначили їй субсидії, не перевіривши певних формальностей. Зазначу, що реальних грошей громадяни не отримують, а стягують з них реальні гроші, можливо, останні. Моя знайома співачка для укладання з нею угод на концертну діяльність в установах для безготівкового розрахунку зареєструвалася приватним підприємцем, їй так порадили. У результаті угод з нею ніхто не уклав, і, доведена до межі виживання, вона подала документи на субсидії. В конторі документи прийняли та виплачували субсидії на її комуналку. Однак, через рік хтось підняв її справу приватного підприємця, субсидії скасували, і через суд стягли з неї відповідні нарахування субсидій у комунальні підприємства за послуги. Зазначу, що жодної копійки ця людина не отримала зі своєї “підприємницької” діяльності, але гроші так званих субсидій, яких співачка у руках не тримала, з неї стягли. Таким чином, вона стала ще зубожілішою, ніж була до отримання субсидій. А власники приватизованих комунальних підприємств отримали сповна бюджетні кошти за економічно необґрунтовані тарифи.

Тому під егідою допомоги населенню відбувається звичайне викачування бюджетних коштів на рахунки бізнесменів від політики, таких як Ахметов. Жоден державний орган не контролює кількості та якості наданих послуг, а громадяни – споживачі цих послуг – позбавлені можливостей та механізмів такого контролю.

Очевидно, що уряд мав би заохочувати населення до підприємницької діяльності, створювати чи сприяти створенню нових робочих місць, підвищувати матеріальний рівень соціально незахищених верств населення, замість утримання армії злиднів на субсидійній голці, видаючи це за “турботу” уряду», – переконаний Віктор Ткаченко.

Субсидії – беззаперечне благо чи ілюзія?

Лілія Брудницька, експертка центру структурної політології «Вибір», розповіла Opinion, що субсидії мають суцільні переваги лише на перший погляд. Насправді ж умови отримання субсидій постійно зазнають змін, і далеко не кожен, хто потребує допомоги, може її отримати.

«Я б запропонувала розглянути субсидії з іншої точки зору. Чим вони є? Допомогою для малозабезпечених родин, котрі не в змозі платити за запровадженими державою тарифами. Уряд подає субсидії як беззаперечне благо для українських громадян. І, з огляду на падіння доходів і зростання комунальних тарифів, це є так. Але умови отримання субсидій зазнають змін, не кожен, у кого низькі доходи, врешті-решт отримує цю допомогу або отримує не у повному чи бажаному обсязі. Тобто це нестабільні, погано прогнозовані гроші.

Загалом люди, котрі отримують субсидії, повністю залежні від держави і, що найстрашніше, від конкретного чиновника. І коли анонсується чергове підвищення тарифів, завжди лунають посилання на ефективність субсидій. На мою думку, акцент потрібно робити на роботі з оптимізації тарифів ЖКГ, а не на аварійних заходах. Власне, у широкому розумінні влада має сушити собі голову, як зробити тарифи прийнятними, а не населення – як їх сплачувати, і не уряд – як фінансувати субсидії та латати дірки у держбюджеті. Щоправда, механізм субсидій опосередковано дозволяє регулювати витратну частину Держбюджету, наприклад, якщо треба її скоротити, скорочується і обсяг субсидій. Іноді це зручно, оскільки для уряду – прогнозовано).

До того ж, як ми спостерігаємо, підвищення тарифів досі не принесло прогнозованого ефекту у вигляді модернізації енергоносіїв та конкуренції на ринку. І не може призвести, оскільки ринок монополізовано. Натомість високі тарифи посилили розриви у проплатах.

Фактично уряд вимушений вичавлювати з Держбюджету щорічно не один десяток млрд грн, тоді як компанії-монополісти отримують високі прибутки завдяки зростанню тарифів. Виходить, ми всі платимо реально за вищими тарифами, ніж зазначені у платіжках, оскільки ми, платники податків, фінансуємо субсидії. Наголошую, що криза неплатежів загострюється, чимало обленерго – боржники. Доки тарифи не будуть насправді оптимізовані так, щоб більшість населення могла їх сплачувати без напруги, тягар субсидій заганятиме державні фінанси у піке. Як це зробити – завдання для влади», – підсумувала Лілія Брудницька.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар