Понеділок, 26 лютого

З Леонідом Ковальчуком ми зустрілися на вулиці Вересневій у Садгорі, передмісті Чернівців. Обплетений тріщинами будинок, в якому колись розміщувалася музична школа, нині для Леоніда Анатолійовича слугує робочим місцем, ангаром, майстернею, дослідницьким центром і просто місцем зустрічі.

А ще він тут будує літак. Справжній. У ньому пан Леонід планує долетіти до Австралії і вшанувати політ першого в історії приватного літака. Це також буде присвятою фантастичній на той час подорожі жінки-пілота Емі Джонсон, яка на такому ж літаку здійснила переліт з Англії до Австралії у 1930 році.

«Це репліка. Ви знаєте що таке репліка? Це за мотивами, так би мовити. Перший у світі приватний літак. Літак сконструйований в Англії для приватного користування. Джеффрі де Гевілленд зробив його у 1925 році. До сторіччя польоту цього літака має вийти й мій літак», – розповідає авіаконструктор.

58-річний чоловік стоїть перед нами в британському кашкеті й льотній куртці з намальованим Боїнгом 757. Він не любить зайвої уваги до себе, не любить гучних і пафосних ярликів, не любить непрофесійних питань. Але він любить розповідати, ділитися знаннями, демонструвати створене своїми руками та руками дітей. Він щирий, відвертий і говіркий.

«Коли мені було 4 роки, я побачив на полі АН-2, який наповнювали міндобривом. І з того часу закохався у літаки», – пригадує авіатор.

Однак перший свій політ зробив аж у 40 років. Ліцензію пілота ж отримав тільки у 2007 році. З колегами-авіаконструкторами змайстрував декілька літаків. Зараз конструює власний літак – De Havilland DH.60G Gipsy Moth.

«Тепер залишилося обтягнути тафтою два крила, а хвіст повністю готовий, керування теж, всі прилади є. Однієї важливої частини не вистачає – часу», – каже Леонід Анатолійович, який вже 15 років працює над своїм «залізним птахом».

Більшість роботи конструктор робить власними руками. За допомогу від інших вдячний, але бажає, щоб вона обмежувалася тільки деталями. Щоб у творчий процес інші не втручалися.

У планах літак повинен бути завершеним до 2025 року. Тоді ж Леонід Ковальчук здійснить переліт до Австралії. Із собою може взяти ще когось, бо літак двомісний. Проте кандидатур поки що немає. На борті намалює логотип спонсора, якщо такий з’явиться. Авіаконструктор хоче, щоб світ побачив когось із українських виробників. А також, щоб хтось проспонсорував таку витратну мандрівку.

Проте це тільки мрії. Реальні, та все ж мрії. Роботи ще є вдосталь.

Леонід Анатолійович також колекціонує пілотні шоломи. Відшукує їх на «барахолках». Демонструє нам шкіряний шолом і окуляри, в яких планує здійснити переліт. Після нетривалого вмовляння натягає їх. І за мить перед нами стоїть не 58-річний змучений щоденною роботою чоловік, а мрійник з юнацьким запалом, енергійний хлопчисько з фантастичною ідеєю, невиправний романтик.

Мрію, фантазію й бажання щось створити власноруч Леонід Ковальчук передає дітям, з якими займається у гуртку моделювання та конструювання транспортної техніки. Разом із малечею майструє моделі автомобілів, кораблів, а також вони запускають повітряних зміїв.

Колись Леонід Ковальчук сформував для себе мрію – здійнятися в небо. Згодом мрія перетворилася на завдання. Тепер залишилося це завдання всього-на-всього виконати.

Леонід Анатолійович замикає двері свого ангара, бере велосипеда й неквапом чимчикує до місцевого клубу, щоб похвалитися витворами його учнів. Цей чоловік все життя живе мрією, і це надихає. Не зважаючи на труднощі, на буденні клопоти, на кпини від рідних і близьких, він залишається ось тим 4-річним хлопчиськом, який вперше побачив «залізного птаха» та вирішив коли-небудь осідлати його.

Текст і фото: Максим Козменко

Залишити коментар