Понеділок, 26 лютого

Хоч активність українців з часу заснування сервісів електронних звернень дещо вщухла, проте люди традиційно пишуть про найбільш наболіле, сподіваючись, що їх таки почують.

Електронні петиції, у серпні 2015 року ввірвавшись у життя українців завдяки президентському указу, яким визначався порядок їхнього розгляду, відразу стали популярними: люди, виливаючи в електронному зверненні всі свої жалі й біди, сподівалися, що на владному Олімпі їх таки почують. Задля цього треба було, щоб таке звернення за три місяці з дня оприлюднення взяло «планку» в 25 тисяч підписів, і це не стало проблемою: головне для більшості – мати змогу висловитися.

Пізніше з’явилися подібні сервіси електронних петицій, які давали змогу звернутися до Кабінету міністрів, до Верховної Ради, зрештою у міські й обласні ради, адже чималу кількість проблем громадян України, надто у світлі децентралізації, розв’язувати належить саме на місцях. Причому в окремих містах (наприклад, у Києві) створили власні ресурси для електронних звернень громадян, а чимала їхня кількість доєдналася до Єдиної системи місцевих петицій, яка нині об’єднує під своїм «крилом» майже півтори сотні громад.

Що цікаво, сторінки е-петицій до міських рад врахували головну помилку «першопрохідця», тобто президентського ресурсу електронних звернень: якщо на сайті президента всі без винятку петиції від початку скидалися в один великий «кошик», через що було чимало дублів та й знайти певну петицію потім було проблематично, як і проаналізувати, які проблеми людям болять більше, то на сайтах місцевих рад уже все структурували за темами.

Що нині болить жителям великих міст? Зазвичай це бажання сортувати сміття, потреба відремонтувати дорогу / тротуар / двір, врятувати парк / озеро / річку, допомогти безпритульним тваринам, запобігти знищенню пам’яток культури, перейменувати / заборонити перейменування тієї чи іншої вулиці / площі / скверу. Тож ми принагідно поцікавилися, які проблеми найнагальніші для киян, одеситів, а також мешканців міста Лева й Дніпра, і як реагує на побажання та скарги людей місцева влада.

Києву вже набридло їздити 50 кілометрів на годину

Не повірите, кияни хочуть запровадити для пенсіонерів платний проїзд у громадському транспорті в години-пік (цю петицію вже підписали понад тисячу осіб) та створити електронний реєстр усіх ям в усіх без винятку київських дворах! Така петиція – з вимогою перерахувати всі ями – справді є, та, якщо серйозно, мешканці столиці її підтримувати не поспішають. А ось вимога повернути на основні магістралі міста швидкість, вищу за 50 км/год, зареєстрована 6 січня цього року (як відомо, з 1 січня 2018-го урядовою постановою дозволену швидкість у населених пунктах зменшили з 60 до 50 км/год), уже набрала понад 9 тисяч голосів підтримки з 10 тисяч необхідних для розгляду. «Це обмеження, – аргументує автор електронного звернення киянин Костянтин Морозов, – може бути актуальним для досить вузьких та спокійних вулиць середмістя, на яких багато наземних пішохідних переходів, світлофорів тощо. Водночас у місті багато широких доріг, часто розділених відбійниками, що не містять перехресть, світлофорів і наземних пішохідних переходів».

Йдеться передусім про проспекти Перемоги й Бажана, вулицю Олени Теліги, Столичне та Наддніпрянське шосе, Велику Окружну дорогу. Причому петиція пана Морозова – не єдина. Вимагає збільшення максимально дозволеної швидкості в межах міста на дорогах, де в один бік понад три смуги, і киянин Ігор Твердохліб, абсолютно справедливо аргументуючи це тим, що 70-80 км/год спрацюють на покращення екологічної ситуації.

Школярі, які пишуть президенту Петру Порошенку то про скасування ЗНО з англійської мови за новими правилами, то про передчасність ще якихось освітянських новацій, звернулися до Київради з проханням «скасувати шкільну форму». Щоправда, учні якої саме школи потерпають від обов’язку ходити у форменому одязі, невідомо – авторка петиції, яку вже підтримало понад тисячу школярів, цього не зазначила.

Попри те, що торік дороги в Києві ремонтували небаченими досі темпами, електронні звернення щодо їхнього стану можна винести на окрему позицію. Так, киянин Сергій Карпенко вимагає не просто «забезпечити контроль і відповідальність служб», які опікуються станом доріг, а й встановлення дорожніх знаків і нанесення розмітки. Частина киян прагне швидше виконати закон про декомунізацію й перейменувати все, що ще не встигли перейменувати. Наприклад, вулицю Мельникова на Котляревського або Костомарова. Їхні супротивники вимагають, навпаки, «заборонити перейменовувати вулиці Києва» або відмовитися називати їх «іменами будь-яких персон». А що, квітково-фруктові назви на кшталт абрикосових і виноградних теж мають право на життя!

Якщо ж підбити підсумок петицій, поданих киянами торік, то з тисячі колективних е-звернень необхідний «щабель» у 10 тисяч підписів, потрібних для розгляду Київрадою, набрали усього 46 петицій, тобто 4,6 % від кількості поданих загалом. Серед вимог киян – насамперед потреба зберегти зелені зони, зробити вулиці міста чистішими, а ще краще – ухвалити закон про роздільне збирання побутових відходів, а також знайти цивілізоване рішення для співіснування людей і тварин. Причому комусь дошкуляють нещасні й так безпритульні хвостаті, а комусь пече поведінка господарів домашніх псів, які чути не хочуть як про намордники, наприклад, для своїх «лагідних» стафордширських тер’єрчиків, так і про потребу прибирати випорожнення за своїми улюбленцями. На окремій позиції – цілком справедлива вимога заборонити жебракування з тваринами в усіх громадських місцях.

У Львові хочуть мати службу допомоги друзям «зеленого змія»

Місто Лева до Єдиної системи місцевих петицій долучилося два роки тому. Чиновники беруть до розгляду лише ті звернення, пропозиції чи вимоги, які упродовж двох місяців переступили планку в 1000 голосів підтримки. Час показав, що найбільше львів’янам, як, до речі, й киянам і мешканцям інших великих міст України, болить благоустрій рідного міста й питання, пов’язані з рухом громадського транспорту і станом доріг. На третьому щаблі (тут приблизно однакова кількість е-звернень) – проблеми, пов’язані з житлово-комунальним господарством і тарифами, а також охорона здоров’я та екологія.

Нині швидкими темпами набирає популярність електронне звернення львів’янки Анни Меленчук, зареєстроване 21 січня цього року, з вимогою повністю відмовитися від маршруток, перейшовши натомість на електротранспорт і великі автобуси. Голосів підтримки уже є навіть більше, ніж потрібно для реагування влади (а це 500), а часу ще вистачає. Найімовірніше, що потрібну кількість перевищать удвічі, а то й утричі. Тож прихильники такої позиції сподіваються, що влада до них прислухається.

Львів’яни також вимагають звільнити завузький тротуар вздовж ринку на вулиці Шота Руставелі від відер з квітами, «що робить це місце недоступним для людей з інвалідністю, з дитячими візками, незрячих». А якщо влада неспроможна цього зробити, то, каже автор петиції Олександр Довженко, тоді потрібно звільнити таких нездарних посадовців.

Також переймаються містяни й питанням сортування сміття й потребою будівництва сміттєпереробного заводу. Адже вся країна потерпала від львівського непотребу, яке сміттєвози зі Львова розвозили по всій її території. Цю потребу вже занесли в купу різноманітних програм (одна з них – поводження з твердими побутовими відходами у Львові на 2014–2018 роки), проте львів’янам від того ні холодно ні жарко. Щоправда, наприкінці січня міськрада ухвалила-таки рішення про виділення земельної ділянки для будівництва сміттєпереробного заводу. Та від рішення до його втілення, кажуть, часто як від землі до неба.

Переймаються містяни й «собачою» темою, але аспект трохи інший, аніж в Києві: львів’яни цілком справедливо хочуть, щоб реально штрафували власників собак, які вигулюють своїх улюбленців на дитячих майданчиках. До речі, ця петиція набрала потрібну кількість голосів, і автор отримав відповідь: і про розміри штрафів за таке порушення, і про те, хто повинен складати адмінпротоколи, і кого ще планується долучити до цього процесу, та навряд чи після того господарі собак раптово відмовляться від вигулу своїх чотирилапих на дитячих майданчиках.

Хочуть львів’яни мати й цивілізований цвинтар для домашніх тварин, щоб людина могла поховати свого улюбленця, як це роблять у багатьох європейських країнах. Петиція ще не набрала потрібної кількості голосів, але часу, щоб це зробити, вистачає. Та проблема ця має не лише львівський характер, вона спільна для всієї України. У тому ж таки Києві в різні часи і за різної влади виділялися чималі кошти для облаштування кладовища для тварин. Проте кошти «освоювалися», а кладовища як не було, так немає й досі. І жоден із правоохоронних органів чомусь не поцікавився, де ж поділися ті гроші.

А пан Дмитро Черенков звертає увагу львівської влади на велике навантаження на працівників бригад місцевої станції швидкої допомоги і просить «створити міську службу, яка надаватиме допомогу особам в алкогольному сп’янінні, що лежать на землі, поводяться неадекватно тощо, й забезпечуватиме транспортування таких осіб у спеціалізовані заклади». Мовляв, це дасть змогу швидкій допомозі швидше доїжджати до тих, хто справді потребує екстреної допомоги.

Одесити переймаються долею Зеленого театру

Уперше петиція з вимогою захистити Зелений Театр від щезнення з’явилася на одеському ресурсі для електронних звернень торік у жовтні. «Упродовж багатьох років, починаючи з 1990-х, Зелений театр у парку Шевченка перебував у повному запустінні, – пояснює автор петиції Артур Мацегор, – театр, на сцені котрого свого часу виступали Аркадій Райкін, Ганна Герман, Леонід Утьосов, давав концерти король джазу Бенні Гудмен, було буквально знищено часом і байдужістю».

У 2014-му волонтери його відновили, а «одесити й гості нашого міста отримали змогу в будь-який момент відпочити від міського галасу». І в тому ж таки 2014-му було оголошено, що через фінансові негаразди сезон для театру виявився останнім. Та одесити підтримали електронне звернення (до речі, єдине, яке має відповідь!), тож мер Геннадій Труханов відповів їм особисто. По-перше, він дуже зрадів, що люди виявили громадянську позицію та звернулися з електронною петицією, дбаючи про долю театру. По-друге, запевнив одеситів, що про забудову земельної ділянки, на якій розташовано Зелений театр, «не може бути й мови». По-третє, що всі питання відтепер треба вирішувати «з новими орендаторами території».

Одночасно з’явилася ще одна е-петиція – з вимогою зберегти Зелений театр. Її автор Максим Цимбалюк пропонував «зобов’язати Одеську міську раду викупити земельну ділянку», на якій розташовано Зелений театр, із правом передання його в користування за договором оренди «для проведення соціальних заходів». Шкода, але це е-звернення не набрало потрібної кількості голосів, тож пан Труханов зі своєю командою її просто проігнорували.

Нині триває збір підписів під 25 петиціями, серед яких знову вимога врятувати театр із проханням не ігнорувати думку одеситів. Загалом же на ресурсі зареєстровано 128 петицій. Як уже було зазначено, відповідь отримала лише одна з них, та поки незрозуміло, чи буде з цієї відповіді одеситам користь. 102 ж не набрали потрібної кількості голосів. Можливо, щоб розв’язувати найнагальніші проблеми, самим одеситам слід бути трішки активнішими та підтримувати позицію небайдужих містян?

Категорій, куди можна подати петицію, досить багато: це дворові території, багатоквартирні будинки, дороги; поліклініки, школи та дитсадки; спортивні майданчики й парки, громадський транспорт і облаштування зупинок, будмайданчики, пішохідні переходи й світлофори, а ще опалення, газ, ліфти, сміття, пам’ятники, стан пляжів і узбережжя, тварини, тарифи. Скажімо, переймаються мешканці долею Дерибасівської, з якої Ірина Лінникова запропонувала прибрати зайву ілюмінацію. Хочуть мати місто без амброзії, проте авторку цієї петиції, як і попередньої, не підтримала достатня кількість одеситів.

Нині ж містяни пропонують упорядкувати паркування автівок на тротуарах та у пішохідних зонах. Як і львів’яни, хочуть замінити маршрутні таксі комфортабельними міськими автобусами або бодай переглянути тариф, запропонований перевізниками маршрутних таксі, та запровадити новий, залежно від відстані, після введення контролю за пасажиропотоком за допомогою електронного квитка й підвищення якості перевезень. Були б не проти створення парку місцевого значення на території Жевахової гори, що позитивно вплинуло б на навколишню екологію. А мешканці мікрорайонів Жевахівського і Слобідки потерпають без централізованої зливової системи. Одесит Максим Астахов дбає про історичний центр міста, пропонуючи заборонити знищення понад сотні дерев у Міському саду. Микола Лукін переймається долею пам’ятки архітектури – палацу Наришкіних. «Собача проблема» в місті теж є і має вона власне обличчя – одесити вимагають облаштування майданчика для вигулу чотирилапих у парку Космонавтів.

А в Дніпрі захисники природи буцаються з біднотою   

Близька тема тварин і мешканцям Дніпра: петиція від 17 січня цього року з вимогою визнати безпритульних котів частиною екосистеми міста й розробити програму допомоги бродячим мурчикам уже на розгляді. Якщо ж ідеться про петиції, які давно набрали потрібну кількість голосів й отримали відповідь, то найбільш примітна серед них – про заборону прийому металобрухту, датована 2016 роком, яку підписали 946 осіб із 900 необхідних. Мовляв, існування незаконних пунктів прийому металобрухту мотивує безхатьків і наркоманів красти металеві речі, тож «у місті поступово зникає чавунна огорожа бульварів… вже здана навіть уся металева частина огорожі міської лікарні й телефонні дроти «Укртелекому»», через що єдиний на всю область опіковий центр тривалий час не мав телефонного зв’язку.

Авторові петиції дали розгорнуту відповідь – про те, як з точки зору влади виглядає проблема «у сфері незаконного обігу металобрухту». Відзвітували територіальні відділення поліції: і про 65 кримінальних проваджень, які було відкрито за ознаками злочину, передбаченого ст. 213 КК України (порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом), і про підозру 8 особам у вчиненні цього правопорушення, і про 48 адмінпротоколів та накладення штрафів від 340 до 1700 грн, і про 536 кримінальних проваджень за ознаками злочину, передбаченого ст. 185 КК (крадіжка), та про повідомлення про підозру. «…співробітниками поліції, – йдеться у відповіді, – …вживаються заходи щодо попередження вчинення кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу металобрухту, кабельно-провідникової продукції та люкового господарства». Шкода, що всі ці заходи жодним чином не рятують ні люки, ні кабель, ні металеві огорожі. Причому не тільки у Дніпрі, а й у інших містах України. Якщо ж ідеться про села, то там любителі на халяву поживитися брухтом не гребують необачно залишеними надворі каструлями й сковорідками, мідними електродротами, відрами біля колодязів, ночвами й баліями для прання, та що там – навіть лопати й сапи прихопити можуть. А треба було б, як просив автор петиції, просто заборонити бізнес на металобрухті.

Переймаються мешканці Дніпра освітленням пішохідних переходів у темну пору доби, реконструкціями парків і скверів, вимагають скасувати рішення міськради про призначення управителів багатоповерхівок, ремонтом доріг (ця проблема пече жителям не тільки великих міст, а й усіх населених пунктів України), хочуть мати електронне табло з точним графіком руху громадського транспорту, а також вимагають заборонити незаконне вирубування дерев.

«В холодну пору року, – наголошує авторка цієї петиції, – велика кількість людей стурбована проблемою опалювання своїх житлових приміщень, а одне з джерел – пічне опалення». І наводить аргументи: щоб протопити будинок з 2–3 кімнат, навіть правильно обладнана піч в місяць «з’їдає» до півтора кубометра деревини, а це щонайменше одне 5-7-річне дерево! Тож Олена Мартинова пропонує організувати в лісах і парках патрулі, які хапатимуть за руку тих бідаків, котрі вирубуватимуть дерева, щоб зігрітися взимку. Одним словом, було б смішно, якби не було так гірко.

До речі, популярні електронні звернення громадян і в області. Так, саме з допомогою механізму е-петицій жителі Дніпропетровщини розпочали кампанію за повернення історичної назви регіону, тобто перейменування області в Січеславську, що передусім дасть змогу, на думку директора Інституту історії Дніпра Олега Репана, зробити область більш привабливою для туристів.

Як бачимо, вимоги мешканців великих міст переважно цілком обґрунтовані й справедливі. Тож, з одного боку, було б непогано, якби і кияни, й одесити, і львів’яни, і мешканці Дніпра чи інших міст України були більш активними й підтримували вирішення важливих для життя міста проблем через систему е-петицій своїм підписом. З іншого боку, влада не повинна чекати, поки електронне звернення, в якому окреслено важливу для життя міста проблему й запропоновано шляхи її розв’язання, набере задекларовану кількість голосів підтримки (а в кожному місті вона різна). Слід було б такі петиції відразу брати на олівець – і зробити все для їхнього виконання, а не писати людям банальні відписки.

Текст: Лариса Вишинська

Залишити коментар