Середа, 23 травня

На байку одесита Руслана Веріна бовваніє український прапор, аби в його подорожі кожен зрозумів, звідки він. Мандрівник, котрий на звичайному велосипеді підкорив все Причорномор’я та Азію, зараз їде хайвеями від Аляски до Мехіко. Серед вічної мерзлоти, тисячолітніх секвой та пустель Каліфорнії Руслан знаходить пригоди та друзів і доводить, що подорожі можуть бути цікавішими, ніж «гарячі» пропозиції туроператорів. Opinion поспілкувався з найвитривалішим велосипедистом світу та дізнався, чи сумує він за Україною.

Руслане, щодня ти проїжджаєш більше сотні кілометрів. Ще півтора місяця тому ти був на Алясці, а зараз – уже в штаті Каліфорнія. Встигнути за твоїми переміщеннями вкрай нелегко. Розкажи, де ти зараз?

Саме зараз я сиджу в парку передмістя Лос-Анджелеса. Чекаю на людину, яка запросила мене у гості: просто написала у Facеbook. Але я вже шкодую, що погодився. Ми домовлялися на 17:00, за півгодини я зателефонував і сказав, що вже поруч. А новий знайомий переніс зустріч на годину пізніше, і я відчуваю, що чекатиму ще довго. Зараз вже стемніло, хоча в усьому необхідно шукати позитив – знайшов час відповісти на запитання.

Взагалі, для мене це дуже важливий показник: у США від північного кордону і аж до Лос-Анджелеса ніхто мене не запросив у гості, а от у Канаді був чотири рази та ще кілька разів відмовив, бо дуже поспішав.

Судячи з твого Instagram, ще місяць тому ти спав у наметі, навколо був сніг і температура нижче за -20, а зараз ти в парку в самій футболці. Як тобі дається акліматизація, та скільки одягу ти везеш із собою?

Перепади температури даються мені легко. Вона ж не миттєво змінюється. Хоча «веселіше» всього було в сильний мороз. Найнижча температура була -32 градуси. Зараз голова відмовляється вірити, що був такий важкий етап у подорожі. Речей було дуже багато: мені навіть довелося усе зимове екіпірування зняти в Сан-Франциско та відправити до України – їхати з ним у спеку було б неможливо.

А фізично важче в які моменти? Коли все тіло замерзає чи плавиться від спеки?

Звісно, в морози складніше. Вони на півночі Америки лютують постійно, а ввечері, коли втомився, температура опускається ще нижче. До того ж світовий день зовсім короткий, а зігрітися звичайною їжею вкрай складно. А що спека? У Каліфорнії поки що її немає. Тут вдень +23 – це комфортна температура. Це в Азії було +50, а про Африку я й казати не буду. Пекуче сонце можна пересидіти в затінку, та й ввечері температура спадає.

Ти не замерз на Півночі, бо крутив педалі. А велосипед твій не покрився кіркою льоду?

У сильні морози, коли -10 й нижче, все крутиться дуже туго. Мастило всюди замерзає. Мало того, що по снігу дуже важко їхати, так ще й педалі не крутилися – задубіли. Тоді навіть уся електроніка божеволіла. Але якось доїхав.

«У мене був етап повного бездоріжжя. Взуття у сіточку було геть мокрим, а я кілька разів впав у багнюку. Але яке ж відчуття щастя наповнювало мене тоді. Відчуття «тут і зараз». Ви запитаєте: в чому ж секрет? Я відповім. Я про себе постійно повторював: хто сказав, що буде легко?» – запис із онлайн-щоденника Руслана Веріна.

До речі, про твій раціон. Може, в тебе є власна дієта, аби щоденно накручувати сотні кілометрів у таких умовах?

Та яка дієта! Я харчуюся у звичайному режимі. Їм усе й у великій кількості. Калорії, жири, білки та вуглеводи не рахую. Домашню їжу споживав лише кілька разів, коли запрошували в гості.

А як тобі, власне, страви іншого континенту? Бачив, що наші емігранти частували тебе американським борщем?

Так, давай домовимося, що борщ буває тільки українським (сміється). У Сан-Хосе мене ним частував Гліб – він приїхав із Харкова. Було дуже смачно. Але продукти… Я скажу, що наші – смачніші. До того ж у нас все натуральне. А у США та Канаді позначка «Еко» у рази збільшує ціну товару. Загалом американська традиційна кухня – це фаст-фуд. Тут і коментувати нічого. Альтернатива: національні кухні інших країн з більш корисними стравами.

Уявляю, що і без позначки «Еко» в Америці все дорожче?

Для нас, українців, тут все дуже дорого коштує. Півкіло бекону – 4 долари США, півбатона хліба – 2 долари, півкіло сиру – 5 доларів, банка консервованих бобів – долар. Біг-Мак меню коштує 8 доларів, а обід у мексиканському чи китайському ресторані – 5-7 доларів за одну страву. Чим далі на Південь, тим стає все дорожче. Але в перерахунку на місцеві зарплатні все приблизно так само, як і в Україні, хоча тут є можливість нормально заощаджувати.

«Я їду по США вже більше місяця, і жодного контакту з місцевими так і не було. В інших країнах за цей час в мене б назбиралося стільки історій! А тут мене тільки одного разу затримали й відпустили поліцейські. І тільки Сан-Франциско почав звучати в моїй душі, коли їхав через місцеві бідні райони, бачив бійки афроамериканців, й безхатченки спали в пакетах. Типові Штати. Як у кіно», – запис із онлайн щоденника Руслана Веріна.

Про відмінність кулінарної культури зрозуміло, а як відрізняються американці від українців?

Дуже велика різниця. Люди в різних районах одного міста відрізняються, а тут взагалі різні континенти. Але як саме відрізнятися, кожен вирішує самостійно. Мені ближчі українці, хоча й серед чужинців я відчуваю себе комфортно. Але в Штатах мені не вистачає людської душевності. Вони наче маленькі гвинтики в машині. Усе якось механічно: на все в американців є інструкція. А якщо її на щось немає, то й лізти туди не треба.

А спільні риси між нами є?

На жаль, так. Голівуд та MTV нав’язали нам стандарт цінностей від McDonald’s та великого позашляховика. І всі намагаються відповідати цим стандартам. Але якщо серйозно, то наші нації дуже різні. Українці більш вільні, а в американців навколо самі рамки. У нас – кумівство, у них – закон понад усе. І в побуті теж. Наприклад, тут нормально жалітися в різні установи на сусідів.

Дякувати Богу, що ти несеш нашу дружню культуру в американські маси
і на твоєму байку
майорить український прапор. Як на нього реагують, чи був негатив?

Негатив? Американці не такі сміливі (сміється). Бувало, думали, що це прапор Швеції. Хоча в Канаді майже всі впізнають наш стяг – наші емігранти там посідають поважне місце, тому й реакція добра. А у Штатах – суцільна толерантність. Тому їм однаково, яку країну ти уособлюєш. Хоча коли я кажу, що з України, виявляється, що всі про нас знають.

Про враження оточення ми зрозуміли, а що тебе вразило найбільше?

У Канаді на півночі мене дуже вразила природа: безлюдна й сувора. Міста дуже чисті й красиві. І люди там ну дуже привітні. А от у Штатах вразила байдужість суспільства. Наче люди бояться усього…

Які протилежні враження. А чи хотів би залишитися тут назавжди?

Нізащо! Стати гвинтиком у цьому механізмі? Який ще й так легко замінити… Тут таке суспільство, що скоро й собаки будуть боротися за свої права і на роботу замість людини ходитимуть (сміється).

«Вдячний нашим українцям з Сієтла, що прихистити мене. Коли ми сідали вечеряти, це був справжній куточок України серед Штатів. І як би не шукали відмінності між собою, але за кордоном ми брати – і в цьому наша сила і дар Божий. Якщо озирнутися навколо, то ми всі знайомі один з одним. Ми рідні один одному. І саме ми не здаємося і будуємо нашу країну», – запис із онлайн-щоденника Руслана Веріна.

Їхати тисячі кілометрів серед чужинців ментально важко. Чи бувають моменти, коли хочеться усе кинути й відлетіти до України з найближчого аеропорту?

Ще й як бувають. Але це зовсім особисте. Можу сказати так: добре, що потрібний аеропорт далеко. А коли до нього доїду – стає легше.

Мабуть, сил додає і те, що в Україні тебе підтримують тисячі людей. Чимало з них мріють подорожувати, як і ти, але багатьох лякає велика вартість велосипеду і життя у дорозі. Що їм порадиш?

Для подорожі всією Африкою я купив велосипед вартістю 100 $ і модернізував його ще за 300. Ось і вся арифметика. Витрати на їжу виходять, як і в нас. Так що вибір завжди за людиною. І точно не треба слухати порад, особливо моїх (сміється).

Залишилося ще небагато. Позаду вже половина шляху. Який головний висновок зробив?

Ще більше полюбив Україну.

Ого. А коли тоді на тебе чекати вдома?

Не хочу загадувати, ще багато пригод попереду, серед них – Мексика. Думаю, повернуся до Одеси вже в травні. А вдома вже плануватиму нову подорож.

Розмовляв Костянтин Руль

Фото: Instagram Руслана Веріна

Залишити коментар