Четвер, 24 травня

Яскраве волосся, татуювання чи кричущий одяг – це не тільки спроба самоідентифікації, а й реальна загроза фізичному й емоційному здоров’ю. Адже принижувати людей за «іншість» в Україні – норма. Однак проблема значно ширша, і від цькування не застраховані ті, хто народився «не тієї» національності, зросту та навіть статі. Opinion з’ясував, чи можливо в Україні побудувати толерантне та чемне суспільство.

«Я насправді думав, що зараз помру. Вони примудрилися загнати одну з моїх пірсингових прикрас всередину моєї губи, і тепер її треба розрізати хірургам. Під моїм оком болючий поріз, міліметр від ока. Мій ніс (на щастя) лише частково пошкоджений, хоча кровоточить уже десять годин (від часу, коли це трапилось). Моя права рука достатньо забита, але терпимо, 5/6 моїх передніх зубів повністю розбиті й сильно болять, навіть просто від дихання», – ось так 23-річний юнак Ліам Ентоні Тонг із Британії познайомився з Україною. На нього напали невідомі поблизу входу до Михайлівського собору в центрі Києва. Причиною стало його різнокольорове волосся, яке не сподобалося кільком молодикам. Побиття почалося зі звичного українцям цькування та принижень. Жоден із перехожих не втрутився у конфлікт. Лише коли Ентоні стікав кров’ю, йому допомогла незнайома людина. Знайти винних поліцейським так і не вдалося. Травмований юнак повернувся додому і невідомо, чи повернеться колись до України (як і тисячі тих іноземців, яких обурила ця історія) після такого «привітання».

Ліам Ентоні Тонг

«“Марш рівності” у Києві: з кожним роком – безпечніше та толерантніше», – звітують європейські спостерігачі. Дійсно, на учасників маршу вже не нападають радикали, однак не через толерантність, що зростає серед українців, а через все більшу стіну з поліцейських та нацгвардійців, які охороняють захід. Це підтверджують й організатори маршу на захист прав ЛГБТ-спільноти.

«Заходи безпеки на акції були схожі до тих, що й на минулорічному марші. Місце проведення ходи ще з ночі було оточене кількома поліцейськими кордонами. Забезпечували порядок під час “Маршу рівності” близько п’яти тисяч правоохоронців. Потрапити на захід можна було, лише пройшовши через рамки металошукачів та особистий огляд. Кількох людей поліцейські не пустили на марш, вилучивши балаклави та газові балончики. Співпраця з поліцією з кожним роком стає все кращою. Правоохоронці добре підготувалися», – зазначив член правління «КиївПрайд-2017» Зорян Кісь, який відповідав за безпеку маршу.

«Марш рівності», Київ, 2017 рік

Хоча сутичок між учасниками заходу та противниками проведення маршу вдалося уникнути, однак спроби провокацій все ж таки були. Радикали спалювали веселкові прапори неподалік від проведення «Маршу рівності». Через це довелося змінити маршрут акції. Також противники маршу поставили неподалік маршруту ходи колонки, через які закликали учасників ходи відмовитися від своїх «поглядів».

«Злочини на ґрунті ненависті є світовою проблемою, властивою багатьом країнам, і Україна не є винятком. Це системна проблема, корінь якої лежить у відсутності законодавства про злочини на ґрунті ненависті. Правоохоронці також не мотивовані змінювати таку практику. В окремих випадках через відсутність реакції з боку правової системи напади на ЛГБТ-активістів повторювалися, тому чимало активістів були змушені покинути Україну. Це попри те, що протягом останніх років зроблено певний прогрес у захисті прав ЛГБТ, радикальні групи ще відчувають повну безкарність», – заявила голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Поліцейські виводять з оточення жінок-ромів після погромів їхнього села, фото Уніан

Ненависть на національному підґрунті – досить частотне явище для України, де проживають понад сотні народностей. У нашому сегменті інтернету час від часу рясніють заголовки про антипольскі, антиугорські, антиросійські акції тощо. Чимало новин про конфлікти етнічних груп у великих містах і навіть невеликих селах.

Наймасштабніший конфлікт відбувся у селі Лощинівка на півдні Одещини півтора роки тому. 20-річного юнака запідозрили у зґвалтуванні та вбивстві 8-річної дівчинки. Після цього у селі почалися погроми ромських домівок. Усій етнічній громаді довелося покинути батьківщину та роз’їхатися хто куди.

Через побоювання переслідувань 14 дітей цілий рік не вчилися у школах, а підозрюваному юнаку так і не винесли вирок – через проблеми із доказовою базу суд затягується.

«Насамперед важливо не те, що чоловік був ромської національності, а те, що він був другом цієї родини. За статистикою, абсолютну більшість у випадках насильства щодо дітей посідає домашнє насильство. Зазвичай це друзі сім’ї або родичі. Що стосується ситуації в Лощинівці: ставлення людей до цього злочину обумовила преса. ЗМІ почали розкручувати тему ромів. Нібито вбивство скоїв ром, і це все пояснює. Крім цього, влада в селі виявилася недієздатною. Один із представників місцевих депутатів навіть заявив, що ромів необхідно вивезти. Тобто замість того щоб зупинити агресію людей, влада її підтримала. А причиною стало те, що людей бентежать особливості життя ромів, які зберегли свої кочові традиції та патріархальні закони. Люди намагаються “підім’яти” глибоку традиційність цього народу під своє власне уявлення про сучасний світ. Люди не розуміють і бояться чужого, тому відкидають його. Але, по суті, ставлення до ромів – це наріжний камінь, який відображає здатність українців до інтеграції та прийняття іншого», – пояснила конфліктолог Інна Терещенко.

Мітинг за права жінок у Києві, фото Радіо свобода

Кожен українець стикається із приниженням та дискримінацією через свій вік (занадто старий чи молодий для чогось), надмірну чи недостатню вагу (на думку інших) та навіть через свою стать. До 2018 року для українок існував величезний список заборонених для них професій: найдивніший пункт походить ще з 1919 року та забороняє жінкам здійснювати будь-які професійні обов’язки вночі. Сто років тому вважалася аморальною праця жінок і чоловіків разом у нічний час – і це збереглося у вигляді закону, доки його не скасувала Верховна Рада у грудні 2017 року. Однак папірці папірцями, а ситуацію з побутовим сексизмом це не змінило. На черговий марш за права жінок напали невідомі чоловіки, які намагалися облити кефіром учасників ходи.

«Популістські тенденції, які ми бачимо зараз у Верховній Раді, роблять усе, щоб не ратифікувати Стамбульську конвенцію проти домашнього насильства. І поки популісти, переважно – чоловіки, у парламенті розказують, що морально або аморально, тисячі й сотні тисяч жінок і дітей страждають від домашнього насильства, а ті, хто вчиняє це насильство, залишаються безкарними», – зазначила директорка українського представництва Amnesty international Оксана Покальчук.

На думку експертів, вирішити проблему цькування й мови ненависті в Україні, з одного боку, неможливо. Окремі марші, виступи правозахисників та ініціативи депутатів не допоможуть. Однак навіть за умов комплексного підходу змінити ставлення до «інших» вдасться не за одне десятиліття. Головне, що мають запам’ятати і активісти, і політики, і батьки, що виховують дітей, – відомий вислів Махатми Ганді «Око за око – і весь світ стане сліпим».

Текст: Костянтин Руль

2 комментария

  1. Общество больно. Полиция, суды потеряли доверие и не без основания.
    Сейчас , на мой взгляд, есть такие варианты решения этой проблемы:
    1-Фантастический) Обществу ВДРУГ выздоровеет. Власть/Суды/полицейские станут неподкупными на 99% и начнут работать на народ .
    2-Варварский) Люди станут сами вершить правосудие в меру своего понимания и компетенции.
    3-Очень удобный про властным ублюдкам и автору этой статейки) Оставить все на откуп не работающей системе и пускай наших детей и дальше убивают/насилуют-будем тупо надеяться, что власть когда нибудь начнет работать на народ!

  2. Ви уявляєте собі марш -парад педофілів? А марш «рівності» лесбіянок , геїв, бісексуалів і трансгендерів -таких же збоченців вважається нормою. Суспільство і так досить терпляче відноситься до них, але коли вони починють рекламувати себе і пропонувати себе публічно — це вже сприймається, як плювок в обличчя. Здорова частина суспільства не хоче перетворитися з більшості в меншість, але хоче, щоб їх діти мали нормальні сім’ї , щоб продовжувався , а не вироджувався рід людський. Насправді ця більшість досить інертна, а меншість-навпаки, гіперактивна, тому загроза є реальною, ЛГБТ зараз навіть в моді. Але варто згадати і біблійну історію , коли у вишніх сил увірвався терпець.
    Щодо циган, то об’єктивно це специфічна народність, розповсюджена по Європі, Америці та Азії ( окрім мабуть Китаю та Японії, бо там не терплять нероб) , яка не асимілюється з місцевим населенням та паразитує в суспільстві (за окремими вийнятками) займаючись жебрацтвом, крадіжками, контабандою, наркоторгівлею та іншим — тільки не суспільно-корисною працею. Саме тим заслужили вони таке відношення до себе. Бачив «ромів2 в Румунії, Італії, Франції — всюди вони однакові- цигани циганами.
    Так що толерантність не є бути безмежною, є ще й відповідні механізми самозахисту й самозбереження людської популяції.

Залишити коментар