Четвер, 24 травня

Останні декілька днів провідною темою для обговорень серед користувачів українського сегменту мережі Facebook залишається допис директора Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, де «іронія судьби, восьмоємарта, булгакови, пугачови, висоцькі та цої» названі ефективними інструментами Кремля щодо нагадування про єдиний культурний простір. Вочевидь, пост був спровокований завеликою кількістю дописів з нагоди дня народження Висоцького.

Володимир В’ятрович зокрема зазначив, що «не всі щупальця “руського міра” такі огидні й очевидні, як совок і московська церква». Деякі автор назвав більш симпатичними та вишуканими, але не менш небезпечними. Директор Інституту національної пам’яті також наголосив, що культура є фундаментом, на якому імперіалізм зводить храм своєї величі.

Пізніше В’ятрович додав, що дискусію про можливість використання Росією певних діячів культури минулого занесло в бік. Володимир пояснив, що не пропонував забороняти ні Цоя, ні Висоцького, ні когось іншого, крім тих, хто нині відверто підтримує російську агресію. Головне – не забувати, як їх можуть використати.

Український актор, радіо- і телеведучий та блогер Андрій Альохін вважає, що В’ятрович дійсно правий, однак немає сенсу видавлювати з радянської людини любов до «пугачових» та «булгакових». Блогер переконаний: аби позбавитись імперської спадщини зараз достатньо не робити нічого: потрібно дати трупу ворога спокійно проплисти повз, не підштовхуючи його палицею.

Журналістка та громадська активістка Олена Балаба впевнена, що приватний допис директора Інституту національної пам’яті «жовті» ЗМІ перекрутили до непізнаваності. Балаба пояснила, що розуміння ситуації прийде тоді, коли буде вже запізно. Журналістка також додала, що того ж дня, коли був опублікований допис про «щупальця», В’ятрович повідомив і про презентацію посібника для вчителів середніх шкіл «Бабин Яр: Пам’ять на тлі історії. Путівник для вчителя», однак це залишилось майже не поміченим.

Письменник Юрій Винничук підтримав допис чиновника, додавши, що ті, хто надалі пишається своїми кумирами, серед яких Висоцький, Окуджава та Булгаков, хоча й вважають себе українцями, однак не перестали бути росіянами.

Маріанна Кіяновська, перекладачка та поетеса, повідомила, що вперше тезу про використання російської культури як інструменту колонізації та поневолення сформулювали ще перед Першою світовою війною.

Письменник Андрій Кокотюха з відчутною іронією погодився з тим, що Висоцький співав про «русский мир», навівши цитати з пісень барда, які у такому контексті сприймаються доволі неоднозначно.

Поетка та перекладачка Галина Крук не коментувала допис В’ятровича, пожартувавши про надмірну кількість Висоцького у стрічці новин.

Ганна Маляр, експерт-кримінолог, назвала В’ятровича істориком, який зробив найбільший внесок у поширення серед українців знань про власну історію. Маляр погодилася з думкою Володимира, зазначивши, що «слухаючи їх, ви мусите як дорослі люди розуміти, що вашу любов до творчості можуть використати проти вас». Ганна Маляр додала, що її минуле в неї ніхто не забирає, але й майбутнє вона не віддасть.

Блогер Борис Немировський підтримав Володимира Вітровича, назвавши Висоцького, Цоя та інших не менш чудових акторів, співаків та письменників радянським минулим, через яке намагається пролізти «русский мір». Водночас блогер обурився, що ті, хто зрозумів В’ятровича, у переважній більшості підтримали його російською мовою, викликавши певний когнітивний дисонанс.

Нардепка Ірина Подоляк назвала всю дискусію в мережі дешевою та примітивною, заявивши, що «вас ведуть, як щуриків на дудочку, а ви ведетеся, створюєте собі чергових поводирів». Однак хто кого веде, Подоляк не конкретизувала.

Журналіст і письменник Віталій Портніков погодився, що в російській культурі є багато культурних верхівок, однак для нього це верхівки чужі, так само, як і польські, французькі, німецькі або японські. Портніков наголосив, що Висоцький – це не тільки минуле, але й культурна спадщина зовсім іншої країни, чужої цивілізації.

Антон Санченко, український письменник, перекладач і видавець, назвав допис В’ятровича абсолютно справедливим, а прихильників «русского міра» порівняв із героями відомого анекдоту, які поділили слона між двома квартирами, забравши собі не ту частину, якою тварина харчується.

Політичний консультант Микола Спірідонов вирішив нагадати про ще одну «щупальцю».

Блогер Ігор Стокоз наголосив, що з-поміж двох Володимирів беззаперечно обирає В’ятровича.

Журналіст і генеральний директор «1+1» Олександр Ткаченко назвав допис директора Інституту пам’яті дивним, бо «ніхто та ніколи не заважав державним мужам України використовувати Висоцького, Цоя та Булгакова у своїх цілях, а не жалітися на ворогів».

Психолог, психіатр і письменник Борис Херсонський розповів, що Висоцького породив СРСР як народну опозицію режиму й водночас – слугу цього ж режиму. Автор назвав таку амбівалентність досить типовою для інтелігенції тих часів та додав, що минуле потрібно пережити, бо заборонити його неможливо.

Громадська активістка та волонтерка Ярина Чорногуз вважає, що суперечка навколо Висоцького якнайкраще демонструє невміння багатьох українців вникати в суспільно важливі суперечки, але демонструє колосальне вміння жити з хтонічним переконанням, ніби їм хтось щось буде забороняти. Чорногуз підтримала В’ятровича, подякувавши за те, що тепер багато хто задумається на цю тему.

Залишити коментар