Субота, 21 липня

Володимир Висоцький народився в Москві, знаковими в його яскравій творчості були Одеса й Париж, але і Київ у серці поета займав чільне місце. В українській столиці мешкала його рідня. За словами батька актора, місто сину дуже подобалося, і він говорив про нього завжди із захопленням.

Де жили рідні?

Понад століття тому, у 1911 році, до Києва із Бреста приїхав 22-річний Вольф Шліомович Висоцький, який пізніше став Володимиром Семеновичем (знаменитий внук був його повним тезкою). Він закінчив три київських виші, ставши фахівцем у галузях економіки, права й хімічної промисловості. У Києві Вольф одружився на уродженці Житомира Деборі Євсеївні Бронштейн. У часи НЕПу мав у місті непогану справу, займався випуском косметики.

Бульвар Шевченка, 46. За дослідженнями києвознавця Михайла Кальницького, у чотириповерховому будинку певний час мешкали Висоцькі.

Вул. Бульварно-Кудрявська, 42. За цією адресою у 1916 році (окремі джерела вказують 1915 рік) народився Семен Володимирович Висоцький – батько поета. У 1930-х, після розлучення батьків, він разом із татом переїхав до Москви. Молодший брат Олексій із мамою залишилися в Києві.

Триповерховий старенький будинок неподалік площі Перемоги, за Національним цирком, давно покинутий. Дивно, що він уцілів у центрі Києва. Утім, можливо, йому дадуть друге дихання. На другому поверсі світло, було чути звук перфоратора.

Провулок Чеховський. У 1950 роках Семен Висоцький служив у штабі Київського військового округу (КВО). Син Володя приїжджав з Москви провідати батька. Зупинявся у того в крихітному Чеховському провулку, який з’єднує вулиці Бульварно-Кудрявську й Олеся Гончара.

Вул. Інститутська (тоді Жовтневої революції), 24/7. У цьому похмурому будинку в центрі Києва також певний час мешкав Семен Висоцький, коли служив у КВО. Ця адреса зустрічається у публікації, у котрій очевидець згадує хлопчика Володю з Москви, з яким дружили місцеві пацани.

Вул. Франка, 20. Бабуся Володимира Висоцького Дебора змінила кілька імен. Вона була Дорою, Іріадою, Іриною, Дарією. Змінювала також ім’я по-батькові й прізвище. Після розлучення з дідусем поета вийшла заміж за Георгія Семененка. Під час німецької окупації жила в Києві, видаючи себе за українку. На щастя, ніхто з оточення не доніс про її єврейське походження. Дарія Олексіївна Семененко працювала косметологом у салоні краси на Хрещатику.

Мешкала на вулиці Франка. Саме сюди навідувався її внук Володимир, коли приїздив до Києва. Бабуся любила театр і підтримала бажання внука покинути навчання в інженерно-будівельному інституті та вступити до театрального училища. Померла вона у 1970 році, похована на Байковому кладовищі.

Вул. Хмельницького (тоді Леніна), 5. У кінці 1950-х у Театрі російської драми ім. Лесі Українки працювала Ізольда Жукова, перша дружина Висоцького. Володимир у той час навчався у Школі-студії МХАТ, випускницею якого була й Іза. Вони щоденно листувалися. За найменшої можливості юний студент приїжджав до коханої до Києва. Ізольда жила в театральній гримерці, а по вихідних ходила обідати до бабусі Висоцького на вулицю Франка. Пропустити недільний обід вважалося непристойним. У 1960-му актриса повернулася в Москву. Тоді ж офіційно оформила шлюб із Володимиром, але разом прожили вони недовго.

Тривалий час у Києві поширювалися чутки, що Висоцький сам хотів влаштуватися в театр Лесі Українки, щоб працювати з коханою. Проте його, мовляв, не взяли, бо там і так було достатньо сильної театральної молоді. Утім, понад півтора десятиліття тому народний артист України Микола Рушковський ці чутки спростував.

Бульвар Шевченка, 7/29. Відвідуючи Київ, уже відомий Висоцький найчастіше зупинявся у готелі «Прем’єр Палац» (колись «Україна»).

Місця виступів

Київських адрес, де Володимир Висоцький давав концерти (чи, правильніше, проводив зустрічі – так сам актор називав виступи перед публікою), десятки. Чи не перші його творчі відвідини столиці України відбулися у 1968 році, коли на Київській кіностудії знімали фільм «Карантин». Із двох написаних Висоцьким пісень одна («Давно смолкли залпы орудий») увійшла в картину. Щоправда, виконав її актор Юрій Каморний, а прізвище автора пісні не з’явилося навіть у титрах.

Вул. Велика Васильківська (тоді Червоноармійська), 53. У вересні 1971 року відбулися київські гастролі Театру на Таганці, провідним актором якого був Володимир Висоцький. Вистави модного столичного колективу під керівництвом Юрія Любимова йшли на сцені Театру оперети. До речі, у приміщенні київської оперети Висоцький вперше виконав обидві частини жартівливої пісні «Честь шахматной короны», чим дуже розсмішив присутніх.

У той час Висоцький провів у місті чимало авторських виступів. З організацією концертів опального співака було непросто, адже відомо, коли в Москві стригли нігті, то в Києві рубали пальці. Подейкують, чимало питань вдалося залагодити завдяки втручанню сина тодішнього першого секретаря ЦК КПУ України Петра Шелеста Віталія, вченого-фізика, прихильника творчості Висоцького.

У наступні два роки – у 1972-73-му – у Києві також відбувалися концерти Володимира Висоцького. Їх проводили в науково-дослідних та проектних інститутах, на домобудівних комбінатах і заводах, у вишах, технікумах, училищах, школах.

Вул. Антоновича (тоді Горького), 69. Про концерт у залі Інституту електрозварювання ім. Є. Патона розповідав мені на початку 2000-х киянин Карл Кузьмич-Янчук, який працював начальником зв’язку цієї установи. Він зняв частину концерту на кінокамеру, чим здивував Висоцького. Артист зізнався, що на кіноапарат його знімали вперше, переважно виступи записували на кілька магнітофонів. До речі, пристроїв для звукозапису в Інституті Патона не бракувало.

Мені тоді пощастило побачити цей коротенький чорно-білий «фільм» вдома у Кузьмича-Янчука. Німе кіно, звук записаний на магнітофон окремо. Висоцький співав під гітару на тлі величезного портрета Леніна. Спілкувався з людьми, після кожної пісні відпивав чай зі склянки на стільці. Завершивши виступ, у кімнаті поруч роздав автографи, дістав цигарку, одягнув куртку, забрав квіти… І все це зафіксовано. За великим рахунком, йдеться про набір кадрів, оскільки пан Карл економив німецьку плівку і знімав усього потрошку. Переживав, що може нічого не вийти, бо плівка надто чутлива, а освітлення було недостатнім. Якість запису дійсно невисока, але ж раритет.

Нині це 10-хвилинне відео може подивитися кожен на YouTube.

Алея Героїв Небесної Сотні (тоді Жовтневої революції), 1. За спогадами очевидців, після виступу Висоцького у Жовтневому палаці (нині Міжнародний центр культури і мистецтв) студенти несли артиста на Хрещатик до машини на руках.

Вул. Володимирська, 45. Слухали пісні Висоцького і в Будинку вчених.

Вул. Терещенківська (тоді Рєпіна), 2. В Інституті ботаніки також приймали популярного поета й виконавця власних пісень.

До речі, вчені були однією з найбільш вдячних аудиторій Володимира Висоцького. У 1973 році він зазначив, що пісню «Товарищи ученые» написав під час гастролей Театру на Таганці в Києві. На його виступ в одному з НДІ прийшли науковці не тільки в білих халатах, а й у куфайках (щойно повернулися з картоплі).

Вул. Ярославів Вал (тоді Велика Підвальна), 27. Нерідко виступи Висоцького переносили з установ у школи. Не скрізь дозволяли напівлегальні концерти, бувало, недобрі люди писали доноси в райкоми. Однією зі шкіл, де відбулася зустріч киян із автором пісень, став навчальний заклад неподалік Львівської площі.

Це тільки частина локацій виступів Володимира Висоцького в Києві. Востаннє актор відвідав українську столицю у 1978 році, по дорозі в Одесу, де знімався у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна».

Ім’я Висоцького в Києві

Бульвар Володимира Висоцького. У 1987 році на новому житловому масиві Вигурівщина-Троєщина на північно-східній околиці Києва з’явився дугоподібний бульвар Висоцького. Це один із перших у світі топонімів, пов’язаний з іменем поета. Дзеркально до цього бульвару спланували бульвар Леоніда Бикова.

Вул. Академіка Богомольця, 10. У 2009 році поблизу будівлі МВС України встановили пам’ятник головним героям фільму «Місце зустрічі змінити не можна» Жеглову та Шарапову, ролі яких виконали Володимир Висоцький та Володимир Конкін (скульптори Володимир та Олексій Чепелики).

Вул. Бульварно-Кудрявська. На згадуваній уже вулиці мали встановити пам’ятник Володимиру Висоцькому. Щоправда, на початку (поблизу Львівської площі), а не в кінці, де народився батько поета. Ще 10 років тому конкурс виграли скульптори брати Озюменки – Андрій та Петро. Схвалила ескіз навіть тітка Висоцького киянка Лідія Яременко, яку я тоді привозив у майстерню митців, щоб показати їхню роботу. На жаль, грошей на пам’ятник у тих, хто обіцяв його встановити, не знайшлося.

До речі, після цього на алеї Бульварно-Кудрявської з’явилися аж два пам’ятники – угорському поету Шандору Петефі й Борису Грінченку (поруч університет його імені).

Вул. Воздвиженська, 40. Галерея «Висоцький» розташована серед новобудов історичної місцевості Гончари-Кожум’яки. У фондах музею є рукописи, автографи, фото й особисті речі поета. Галерея має мистецький майданчик, на якому свої здібності демонструють талановиті люди, і кафе «Таганка». Співробітники досліджують творчість і біографію Володимира Висоцького, а також історію його перебування в Україні.

Текст і фото: Віктор Цвіліховський

5 комментария

  1. Спасибо за такую прекрасную информацию ….экскурсию с фотографиями о Владимире Высоцком…его биографию связанную с Украиной…родными корнями и творчеством. Жаль что многие этого не знают…вечная память этому прекрасному поэту и композитору…свободному и справедливому…он всегда жил и жив для нас….слава ему….

  2. Volodymyr Rabotnyov on

    На Западинській №5а на Куренівці є меморіальна дошка пам’яти Висоцького з нагоди його виступу у 70-х. Інститут «Геофізприлад».

  3. Куль вторинності.
    Лагідна русифікація.
    Уламки колонії.
    Ми — колонія.

    Ще за чим будемо сумувати і культивувати?

    А де срав Висоцький ви знаєте?

Залишити коментар