Середа, 20 червня

Минулого місяця Дональд Трамп не твітом, а вчинком визнав Єрусалим столицею Ізраїлю. Це викликало обурення усієї світової спільноти, призвело до нових вибухів агресії та тисяч спалених американських прапорів. Наступний крок містера Трампа щодо урегулювання близькосхідного питання відбувся нещодавно, коли Сполучені Штати Америки зменшили свою допомогу палестинцям удвічі.

Про арабо-ізраїльський конфлікт

Одним із найбільших невирішених конфліктів сучасності є протистояння Ізраїлю з палестинцями та майже усім арабським світом. Від самого проголошення незалежності у 1948 році Ізраїль веде боротьбу за своє існування, аналогічного прагнуть і палестинці. Одна за одною арабо-ізраїльські війни віддаляли сторони від мирного вирішення питання. Ще у 1947 році Організація Об’єднаних Націй розділила територію Палестини між двома майбутніми державами – арабською та єврейською. Та через відразу ж розпочату війну арабських сусідніх країн проти новоявленого Ізраїлю арабська держава навіть не встигла сформуватись. До сьогодні практично все світове співтовариство дотримується так званого принципу «двох держав», хоча існує тільки одна з них. Якщо у нас, як і у кожної пострадянської країни, є лише дві основні проблеми – дурні та дороги, то в Ізраїлю з Палестинською автономією усе дещо складніше. Можна виокремити три головні проблеми:

  • Поселення. Внаслідок війн Ізраїль здобув контроль над усією територією арабської Палестини, одразу після захвату нових територій єврейська держава розпочала програму побудови поселень на цих територіях. Сьогодні майже 200 поселень на Західному березі ріки Йордан і в Східному Єрусалимі змінюють обриси країни так, що відокремити палестинську державу стає неможливо. Звісно, палестинці вимагають виселення нових «гостей», але їх уже півмільйона і з кожним роком стає усе більше.
  • Біженці. Війна спричинила масову втечу арабів із землі обітованої, та коли воєнні дії припинились, півмільйона палестинців просто не пустили до батьківщини. Вони оселилися у таборах для біженців у сусідніх арабських державах, багато з них пішли шукати долі по усьому світу. Особливістю статусу палестинського біженця є те, що він, на відміну від інших, успадковується. Зараз у світі їх вже не 500 тисяч, а 5 мільйонів. Головною вимогою Організації визволення Палестини є репатріація біженців. З цим пунктом Ізраїль не може погодитись, адже це призведе до дисбалансу населення. Якщо зараз у країні живе приблизно 7 мільйонів євреїв і 3 мільйони арабів, то після повернення біженців чисельна перевага буде вже на іншому боці. Мільйони палестинців, не маючи власної держави, живуть за рахунок міжнародної допомоги.
  • Єрусалим. У стародавньому місті знаходяться як важливі для іудеїв Храмова гора та Стіна плачу, так і третя за значущістю для мусульман святиня – мечеть Аль-Акса. Саме з цього місця на Храмовій горі, за віруваннями мусульман, пророк Мухаммед вознісся до раю. Згідно з планом ООН 1947 року про розділення Палестини, Єрусалим як святиня трьох релігій потрапляв під міжнародний контроль та отримував особливий статус. Але після першої війни ізраїльтяни захопили західну частину Єрусалима, згодом зайнявши і східну в 1967 році під час шестиденної війни. У 1980 році кнесет ухвалив «Єрусалимський закон», заявивши, що «Єрусалим, неподільний і об’єднаний, є столицею Ізраїлю», тим самим формалізуючи свою анексію східної частини міста. Цей крок засудило світове співтовариство, донедавна жодна країна не визнавала Єрусалим столицею Ізраїлю. Палестинці та всі мусульмани теж виступають категорично проти визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю, бо це є насамперед ударом по їхньому іміджу.

Через нездатність знайти компроміс та йти на поступки в цих трьох ключових питаннях чисельні переговори до сьогодні не приносили жодних результатів, аж поки «лаври миротворця» не вирішив приміряти на себе новообраний президент США Дональд Трамп.

Визнання Єрусалиму

На початку грудня 2017 року Дональд Трамп заявив про перенесення посольства до Єрусалиму, тим самим змішавши всі карти процесу близькосхідного урегулювання. Цей крок був негативно сприйнятий майже усім світовим суспільством і додав ще більше хмизу до вже добряче палаючого Близького Сходу. Насправді такі ініціативи не є ноу-хау для істеблішменту Сполучених Штатів. Закон про посольство в Єрусалимі був прийнятий Конгресом США ще у 1995 році. Тоді він закликав до перенесення посольства США в Єрусалим. Проте попередники Трампа неодноразово використовували прописану в документі відмову кожні шість місяців, посилаючись на потенційну небезпеку в регіоні. У червні Трамп також затримав перенесення, але у другий раз цим правом не скористався. Що трапилося за останні шість місяців, змусивши Трампа піти усупереч давно прийнятій традиції? Причини слід шукати усередині самих Сполучених Штатів та тієї ситуації, в якій зараз перебуває сам президент.

Ще за часів передвиборчої кампанії Трапм як справжній популіст багато чого обіцяв. Серед цих обіцянок були й перенесення посольства до Єрусалиму та визнання святого міста столицею Ізраїлю. Ці обіцянки могли б залишитись лише гучними висловами, якби не загроза імпічменту, яка нависла над 45-м лідером США майже від самого початку його головування у Білому домі. Скандал із Манафортом, підозри у зв’язках із Росією та негативний образ, який формують американські ЗМІ, є сильним ударом по позиціям Трампа. Тому теперішньому керманичу Сполучених Штатів конче необхідна підтримка. Крім того, що цей крок закріпить репутацію «президента, котрий виконує свої обіцянки», визнання Єрусалиму націлено на дві групи.

Перша – це ядро його підтримки – реднеки-євангелісти. Для них Біблія – головний путівник по життю, з якого черпається уявлення про Ізраїль. Вони вважають іудеїв своїми найближчими друзями та братами, а момент цього визнання для них є дуже важливим. Ба більше, євангелісти розгорнули кампанію консервативної християнської організації «Моя віра голосує». Її очолює колишній губернатор Арканзаса і відомий прихильник Ізраїлю Майкл Хаккабі (дочка якого Сара Хаккабі-Сандерс – нині прес-секретар Білого дому). Не дивно, що його організація випустила петицію, яка закликала до перенесення посольства в Ізраїль.

Друга група – це, як не дивно, ізраїльське лобі, одне з найвпливовіших у США. До них належать і ключові фінансові донори Трампа. Наприклад, казино-магнат Шелдон Адельсон, як повідомляється, надав 25 мільйонів доларів групам підтримки президента напередодні виборів 2016 року. У квітні ресурс Politico повідомив, що Адельсон висловлював свій гнів щодо дій нового лідера США, зокрема за невиконання своїх обіцянок щодо Єрусалиму. Зараз загроза імпічменту як ніколи актуальна, і симпатії хоча б частки могутнього ізраїльського лобі нададуть Трампу ще одну точку опору в конгресі.

Трамп забирає гроші, чим це може обернутись?

Новий виток близькосхідної політики Трампа відбувся 16 січня. З Єрусалиму теперішній голова Білого дому перемкнув свою увагу на другу основну проблему арабо-ізраїльського конфлікту – біженців, а точніше на Агентство ООН з допомоги та праці (UNRWA). На сьогодні агентство надає допомогу більш ніж 5 мільйонам палестинських біженців по всьому світу. США традиційно були найбільшим донором UNRWA, у минулому році агентству було виділено 350 мільйонів доларів. Сполучені Штати планували надати 120 мільйонів доларів в цьому році, але сума була скорочена удвічі. Державний департамент аргументував це тим, що інші країни повинні робити більший внесок та полегшити «тягар вартості» UNRWA. Також американські чиновники заявили, що агентству потрібно кардинально реформуватися. Загалом ми бачимо ще одну передвиборчу обіцянку Трампа, а саме скорочення дотацій міжнародним організаціям, виконаною.

Каталізатором вищезазначених подій, що притаманно американському очільнику, стали твіти. У них він погрожував скоротити допомогу палестинцям: «Ми платимо палестинцям сотні мільйонів доларів на рік і не отримуємо жодного поціновування або поваги… Щодо палестинців, які більше не хочуть говорити про мир, – чому ми повинні давати їм великі суми грошей?» Ці пости з’явилися менш ніж через місяць після його суперечливого рішення про визнання Єрусалиму. Повідомлення призвели до широкомасштабного міжнародного засудження, а палестинські лідери заявили, що більше не приймуть мирний план, висунутий Сполученими Штатами. Ба більше, Центральна рада ОВП заявила, що заморожує визнання Ізраїлю державою, поки Тель-Авів не визнає такою Палестину. Нагадаємо, під час домовленостей в Осло ОВП визнало Ізраїль і навпаки. Це з самого початку заклало фундамент нерівності цього мирного процесу, бо натомість визнання держави визнавалась лише організація.

Під ударом перебувають понад 5 мільйонів біженців, які користуються освітніми, медичними та соціальними послугами UNRWA. Діяльність агентства охоплює Західний берег, Газу, Йорданію, Сирію та Ліван. Воно навчає близько 500 000 дітей у майже 700 школах, а лікарі UNRWA щорічно оглядають понад 9 мільйонів пацієнтів майже у 150 клініках першої медичної допомоги. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш заявив, що він «дуже стурбований» впливом американського рішення про скорочення фінансування UNRWA. «UNRWA не є палестинською установою, це інститут ООН», – сказав він на прес-конференції ООН.

Висновки та уроки

Найяскравішою аналогією для роз’яснення суті арабо-ізраїльського конфлікту є гордіїв вузол. Протиріччя за довгі роки вже настільки загострилися, що розплутати їх і прийти до рішення, яке б задовольняло кожну зі сторін, майже неможливо. Трамп, узявшись за цю справу, явно бере приклад з Олександра Македонського, ось тільки, як ми бачимо, рубить він зовсім не з боку палестинців. Такий радикальний крок означає, що Трамп поставив усе, щоб утримати своє президенство. Надія президента полягає у тому, що згодом ґвалт навколо його близькосхідних рішень утихне, і можна буде повернутися до мирних переговорів, тим часом як ізраїльське лобі його підтримає перед внутрішньою загрозою. В іншому разі, якщо тиск міжнародного суспільства виявиться достатньо сильним, список усунутих з посади американських президентів може поповнитися ще однією людиною.

Що важливого у цій ситуації для України? Це дуже складний випадок із дипломатичного боку, бо союзники нашої країни на міжнародній арені знаходяться по обидва боки барикад. Нині Україні необхідно зуміти не погіршити відносини з жодною зі сторін. Як показало голосування в ООН, українська сторона долучилася до засудження дій США. У подальших голосуваннях наша країна не брала участі. Така обережність не завадить, бо Трампа вже раз недооцінили. Зараз зарано робити ставку на імпічмент політика, і навіть якщо його імідж на світовій арені й погіршився, то внутрішні позиції тільки зміцнилися.

Текст: Антон Єрмаков

Залишити коментар