Середа, 23 травня

На початку року українське суспільство збурила новина про священика Української православної церкви Московського патріархату, який відмовився відспівувати загиблу дитину через те, що та була хрещеною представниками УПЦ Київського патріархату. Активісти почали приносити до храмів УПЦ МП дитячі іграшки, аби ті постійно нагадували про нещодавню трагедію та пов’язаний з нею скандал. Представники церкви Московського патріархату наголошують, що священик вчинив згідно з канонами своєї церкви, оскільки не міг здійснювати обряд щодо прихожан інших конфесій. Opinion дізнався, яку відповідальність за свої дії може понести священик, наскільки тісно пов’язане релігійне та політичне життя в Україні, яким чином УПЦ МП транслює ідеї «русского мира», та чим насправді є протистояння Київського та Московського патріархатів.

Як прокоментував свої дії сам священик?

Євген Молчанов, служитель Московського патріархату, який відмовився відспівувати малюка, пояснив, що його церква не визнає Київський патріархат, а тому всі обряди під заступництвом Філарета є недійсними.

«Смерть будь-якої дитини – це завжди важко. Мені дуже шкода, я співчуваю цим людям, але переступити через ці моменти я не можу. Дитина, відспівана у Київському патріархаті, залишається нехрещеною, а сама церква Київського патріархату недійсна і незаконна. Я молюся за цю дитину вдома, а в храмі не можна, тому що вона нехрещена», – пояснив священик місцевому виданню.

«Не вперше стикаюся з тим, що люди хрестять дітей у Київському патріархаті – і після цього діти гинуть. До мене приходять люди, що хрестили дітей у лжецеркві, і кажуть: “Повели дитину до бабки, а вона сказала, що дитина нехрещена». Навіть відьми визнають, що такі діти нехрещені”. За це Бог карає, розумієте? Є канони церкви, апостольські правила. Цими правилами керуються священнослужителі по всьому світу. Якби я відспівав цю дитину, владика зняв би з мене сан. Але навіть це не так страшно. Мене б покарав Бог», – розповів пізніше Молчанов у розмові з журналістами.

Як відреагували на вчинок священика представники Київського патріархату?

Отець Дмитро Поворотний, очільник капеланської служби Дніпропетровської єпархії УПЦ КП, впевнений, що священики Московського патріархату постійно спекулюють «канонами», при цьому майже ніколи не наводячи правил, які б підтверджували їхні слова.

«Скажу від себе одне: вони, МП і філія в Україні УПЦ МП, люблять спекулювати словом “канони”, але майже ніколи не наводять саме правило, так було і в цьому випадку. Немає жодного канону, за яким цю дитину не можна було б ховати як християнина, так само як немає жодного канону, за яким би Димитрій Голушко, клірик Кам’янської єпархії УПЦ (МП), настоятель храму Вознесіння Господнього селища Семенівка, відмовився відспівувати загиблого воїна Івана Куряту, але він відмовив у християнському похованні, і служить досі.

А далі я наведу слова Спасителя з Євангелія від Матфея про таких “священнослужителів”, а всім, хто цікавиться – нехай прочитають “Перше канонічне послання святого отця нашого Василія, архієпископа Кесарії Каппадокійської, до Амфілохія, єпископа іконійського”, де пояснено ставлення Православія до тих, хто відійшов від Церкви.

Отже, Святе Письмо про запорізьких попів на чолі з м. Лукою: “Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте! Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня”. Мф.23:23-28», – розмірковує священнослужитель.

Чи може священик понести кримінальну відповідальність за свої дії?

Прес-секретарка генерального прокурора Лариса Сарган повідомила, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення стосовно вчинення окремими представниками УПЦ МП умисних дій, спрямованих на розпалювання національної релігійної ворожнечі та ненависті, образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, що спричинили тяжкі наслідки у вигляді виникнення сутичок та масових заворушень у Запорізькій області та інших регіонах України.

«Встановлено, що представники Запорізької Єпархії Української православної церкви Московського патріархату допускають вибірковий підхід до здійснення релігійних обрядів, надаючи перевагу тим особам, які проходили обряди хрещення саме в УПЦ-МП, чим ображають почуття громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями. Зазначені особи засуджують спілкування представників церкви українською мовою, чим принижують національну честь громадян України.

Крім того, деякі представники зазначених релігійних організацій останнім часом допускають висловлювання за єдність слов’янських православних народів під духовним наставництвом Російської православної церкви (РПЦ). Серед прихожан храмів поширюється інформація про необхідність об’єднання України з Росією та засуджується європейський напрямок розвитку нашої держави, засуджується проведення антитерористичної операції, а також виправдовуються агресивні дії Російської Федерації щодо України», – повідомила Лариса Сарган.

Як пов’язані церковне та політичне життя в Україні?

Микола Спірідонов, політичний консультант, розповів Opinion, що норми, встановлені Конституцією щодо відокремлення церкви та релігійних організацій від держави, зберігаються не завжди. Експерт вважає, що у випадку загострення ситуації в Запоріжжі, суспільство може зіткнутися з новими релігійними зіткненнями та конфліктами.

«Згідно з Конституцією, держава не втручається у релігію, відповідно, релігійні організації, зокрема церкви, не втручаються в політику. Але на практиці ми бачимо трохи іншу ситуацію. Я пам’ятаю, наприклад, у 2004 році під час виборчих компаній були такі собі мітинги представників церкви на підтримку тодішнього кандидата в президенти Віктора Януковича. Фактично іноді намагаються застосовувати церкву як такий ресурс, що впливає на політику. На жаль, Конституція в цьому разі зберігається не повністю і суперечні моменти певні виникають.

Щодо ситуації в Запоріжжі, з точки зору канонів церкви священик насправді правий, тому що дійсно є інструкції, згідно з якими вони не можуть відспівувати нехрещеного. А в даному випадку, наскільки я розумію, хлопчик був хрещений у церкві Київського патріархату, і, відповідно, священик УПЦ МП не визнає КП, отже, за його правилами та інструкціями не відспівує. Де-юре він наче правий. Але особисто я ставлю на перше місце гуманізм, і в цьому разі мені як людині мирській, що живе мирським життям, це незрозуміло. Щодо наслідків, ми вже бачимо загострення, суперечності між різними церквами, мітинги під Лаврою, що теж збурюють суспільство. Найбільш страшними війнами в історії людства були війни релігій, тому, на жаль, виникають певні небезпеки. Суперечності релігійні ми пам’ ятаємо у 90-ті роки, коли відбувалися певні фізичні розбірки між представниками різних патріархатів. На жаль, якщо буде загострюватись ситуація, ми можемо отримати нові зіткнення та нові суперечності.

Іноді церква намагається впливати на політичну ситуацію, підтримувати того чи іншого кандидата. Я вже навів приклад: у 2004 році досить чітко підтримували Віктора Януковича. Я теж брав участь у виборчій кампанії, тобто бачив зсередини всю ситуацію. Я тоді якраз мав справу з передвиборчою кампанією Януковича. Зараз вже після прожитих років, звичайно, може й соромно за це, але у 2004 році так було. Відповідно, я бачив, що фактично використовувалась церква як інструмент. Тому зараз після тієї невдачі, що все ж Янукович не став президентом, можливо, церква використовується не настільки явно. Під час виборів у 2014-му я не пам’ятаю, щоб церква чітко висловлювала свою політичну позицію. Можливо, чогось навчились. Але практика показує, що, на жаль, представники церкви іноді намагаються чинити вплив на політику. Вважаю, що все ж таки до цього треба ставитися дуже обережно. Напряму робити якісь зауваження церкві або у певний спосіб її за це репресувати, обмежувати не треба. Тому що це така сфера, куди краще не лізти. Тому навіть якщо виникає певне намагання церкви вчинити вплив на вибори, найправильнішою тактикою є, наскільки це можливо, ігнорувати, не встрягаючи в цю суперечку», – зауважив Микола Спірідонов.

Чи справді УПЦ МП займається пропагандистською діяльністю?

У коментарі для Opinion Алла Бойко, доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, розповіла, що церква Московського патріархату не приховує своєї пропагандистської діяльності, чітко вказуючи, що її священики є провідниками «русского мира». На думку дослідниці, МП свідомо впливає на політичні процеси в Україні.

«Відмова священика відспівувати загиблу дитину стала відомою суспільству завдяки медіа. Втім, це не поодинокий випадок. До ЗМІ не доходили події, пов’язані з відспівуванням загиблих бійців АТО (один із випадків був у Києві в 2014 році, священик сховався у храмі від розлюченого натовпу). Були випадки бійки священиків УПЦ МП і УПЦ КП на цвинтарі, яку влаштував піп МП у селі Пилипонка, Житомирської області. Приводом стало поховання і відспівування, на яке запросили священика УПЦ КП, а представник МП приїхав самочинно.

Цікавий факт – УПЦ МП не приховує пропагандистської діяльності, в ЗМІ і проповідях у храмах, чітко зазначаючи, що священики МП є провідниками “русского мира” в Україні. Слід лише звернути увагу на книжки, газети і журнали, які продаються у книжкових крамниця при МП. Слід звернути увагу на газети “Русь триединая”, “Мир”, “Начало”, сайти “Белый Харьков”, “Православний выбор”, “Русский дозор”. Ця періодика об’єднана гаслом: “Самодержавство, православ’я, народність”. “Русский мир” у їхній інтерпретації це:

• продукування і закріплення в свідомості аудиторії міфу про спільну історію та єдність України, Росії і Білорусі;
• пропаганда ідеї самодержавства в союзі, основу якого, на думку авторів зазначених матеріалів, мусять складати названі країни;
• закріплення в масовій свідомості міфу про позитивну історичну роль самодержця, який уособлювався в царі Миколі ІІ (нині цей міф модифікується так: будь-який представник династії Романових – Сталін – Путін);
• акцентуація самодержавницької влади як тієї, що надана Богом;
• пропагандистська кампанія з дискредитації інших конфесій у ЗМІ, заклики до їх дискримінації тощо.
• “мова ворожнечі” щодо представників інших конфесій, політичних партій, етноконфесійних груп, національностей.

Характерно, що часто ці видання виходять не під егідою УПЦ МП, а під “маркою” біляцерковних організацій. Це дозволяє МП відійти від відповідальності за порушення законодавства України. Адже прямі заклики до встановлення монархії, акцентуація самодержавства є закликами до зміни форми державного управління. Влада керується гаслом про невтручання у справи церков і релігійних організацій, проте редакції ЗМІ – церковні або біляцерковні – мають відповідати за зміст видань, як і за зміст проповідей, виголошених у храмах.

Дослідження зазначених ЗМІ однозначно доводить, що Російська православна церква за допомогою УПЦ МП робить спроби впливати на політичні процеси в Україні, підкреслюючи благодійну діяльність одних партій, не помічаючи або принижуючи інші. Прикладом цього може бути акція, проведена РПЦ і УПЦ МП у 2014 році, яка отримала назву “Дари волхвів” ( у народі – “Дари лохвів”).

Ця подія була презентована як сенсація, найважливіша для церкви і держави. У той же час провладні медіа майже не надавали інформації про акції протесту мільйонів громадян України, що проходили у центрі Києва та всіх містах держави, ігноруючи реальне волевиявлення народу.

Проте, як виявилося пізніше, технологія “відволікання” не обмежувалась лише спробами переключити увагу з протистояння “влада – народ на Майдані”. Після демонстрації “Дарів волхвів” у Києві цю пам’ятку перевезли у Крим – у Сімферополь і Севастополь, а також вона була продемонстрована представникам військово-морських сил України. Жодний засіб масової інформації не задався питанням – чому саме Крим був вибраний для демонстрації “Дарів волхвів”, чому цю пам’ятку не привезли у більш населені райони (якщо метою була демонстрація цього артефакту якомога більшій кількості православних).

Через кілька місяців на порталі “Релігія в Україні” була розміщена така публікація: “З’являється все більше даних про причетність до підтримки збройного захоплення Криму і тероризму на Донбасі учасників російської делегації, що супроводжувала взимку 2014 року в Україні афонську святиню “Дари волхвів”… Костянтин МалофєєвІгор Гіркін (Стрєлков) використовували цю поїздку для проведення розвідувальної діяльності на території України”. І далі ця тема розвивається так: “Гіркін був майже постійним членом православних делегацій в Україні. Є підтвердження, що він планомірно відвідував південні та східні єпархії УПЦ (МП). У січні в складі делегації, що супроводжувала “Дари волхвів, разом із Гіркиним у Криму висадився цілий десант російських політиків”. Далі були всім відомі події із анексією Криму.

І хоча ці свідчення були доступними для всіх охочих, інформація про “шпигунське підґрунтя” привезення “Дарів волхвів” в Україну була коротко висвітлена на шпальтах “Дзеркала тижня” і в програмі на каналі ТСН. Чому ця тема не стала предметом для журналістських розслідувань і основою для судових процесів, мені невідомо.

Проте, не слід забувати, що УПЦ МП виконує в Україні дуже серйозну функцію — культуроцентричну. І це стосується не лише прекрасних журналів (“Отрок”, наприклад), а й їх теле- і радіопрограм, фестивалів православного кіно, наукових конференцій, досліджень життя Церкви тощо. УПЦ МП об’єднала чимало прекрасних і порядних людей. Але, на жаль, такі випадки, як у Запоріжжі, та й в інших містах і селах, насамперед вражають і відверто псують імідж цієї структури», – пояснила Алла Бойко.

Євгенія Захарченко, мешканка міста Кропивницький, також розповіла Opinion про випадок, коли священики УПЦ МП відкрито агітували на підтримку власних інтересів.

«У місті Кропивницький (тоді ще був Кіровоград) 25.10.2014 (у день виборів до ВР та місцевих рад) я опинилася на службі в храмі МП. Під час проповіді святий отець наставляв вірян голосувати за назву ”Єлисаветград”, а не будь-яку іншу, послідовно їх перераховуючи та обґрунтовуючи, чому вони погані.

Також, повідомив, що Єлисаветград – стара назва міста-фортеці на честь Святої Єлисавети, а не на честь доньки Петра І, хоча місцеві науковці вже давно довели, що існувало місто Єлисавет, а фортецю, що розташована була поруч, назвали на честь Єлизавети Петрівни – засновниці фортеці. І зовсім недивним є той факт, що назву ”Єлисаветград” підтримують колишні регіонали – ”Опоблок”, ”Наш край”, ”Відродження”, ”Рідне місто”», – поділилася Євгенія Захарченко.

Київський патріархат проти Московського: боротьба релігійна чи політична?

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології «Вибір», зазначає, що події у Запоріжжі актуалізували проблему залучення церков до активного політичного життя. Коментуючи це питання для Opinion, фахівець наголосила, що зазвичай напівприхована боротьба УПЦ КП та УПЦ МП нині посилюється військовою агресією з боку Росії, а релігійні та конфесійні чинники є лише інструментами політичного протистояння.

«На мою думку, інцидент у Запоріжжі актуалізував не тільки і не стільки питання функціонування УПЦ МП та взаємодії з УПЦ КП, скільки проблему залучення церков до активного політичного життя.
З точки зору людяності та – наголошую! – християнських цінностей, священик УПЦ МП мав би відспівати загиблу дитину. І обурення соціуму є справедливим та обґрунтованим. Але в цьому разі в діях священнослужителів гору взяли політичні міркування.

З точки зору РПЦ, якій підпорядковується УПЦ МП, УПЦ КП не є канонічною православною церквою, тож охрещений там хлопчик для священиків УПЦ МП не є християнином. З іншого боку, є прибічники (зокрема в оточенні Вселенського патріарха Варфоломія) визнання УПЦ КП єдиною помісною українською церквою. Наскільки відомо, патріарх УПЦ КП Філарет зустрічався у середині грудня 2017 року з представниками Константинопольскої єпархії. Реакцією у відповідь став візит представника УПЦ МП до Костантинопольскої патріархії, де було на деякий час визначено канонічність православних українських церков..

Але питання помісної церкви України залишається актуальним. Готуючись до боротьби (особливо з огляду на жорстку риторику УПЦ КП), УПЦ МП, відповідно, вимагає суворого дотримання внутрішніх правил, як-от у випадку хлопчика у Запоріжжі. Якби священик відспівав дитину, формально це був би привід стверджувати, що УПЦ МП визнає дійсність православних обрядів, здійснених священиками УПЦ КП. А прив’язка “канонічна” для такої традиціоналістської церкви, як православна, та ще й у ситуації протистояння і де факто змагання за паству і за вплив, — один із найвагоміших аргументів.
Не будемо забувати, що поточний рік в Україні є передвиборчим. Бачимо, що це важливо і для релігійного життя нашої країни. Церкви, їхня позиція є вагомими чинниками успіху того чи іншого політика. Боротьба між УПЦ МП та УПЦ КП, зазвичай напівприхована, нині більш відкрита й посилена російською агресією проти нашої країни, та ще й можливими підігруваннями потенційним кандидатам у президенти. Повторюся, у цій боротьбі суто релігійні, конфесійні чинники є лише інструментарієм для досягнення політичних цілей. Єдине, що можна порадити вірянам у такій ситуації, — більше довіряти своєму серцю та пам’ятати, що церква є насамперед “Божим домом”, а вже потім усім іншим», – пояснила Лілія Брудницька.

Залишити коментар