Четвер, 26 квітня

Дмитро Щебетюк – один із співзасновників громадської ініціативи «Доступно.UA», котра вивчає й аналізує доступність різних місць для людей з інвалідністю. Також він є членом Української паралімпійської збірної зі стрільби з лука й одним із співведучих Майкла Щура в шоу «#@)₴?$0». Цього літа за 19 днів Дмитро здійснив неймовірну подорож двома країнами автостопом. Тепер у нього своєрідний невеличкий «тур» містами України, де він розповідає про свої враження та пригоди.

Дмитре, коли я побачила тему вашої розповіді «Автостопом на візку», то подумала, що, мабуть, у наших сьогоднішніх реаліях людині на візку зручніше подорожувати автостопом, ніж «подорожувати» по місту.

Насправді, є таке. Тому що я коли повертався вже з Чернігова до Києва, то зрозумів, що дуже звик пересуватися на машині й до того, що усі підвозять: водії постійно зупиняються і з легкістю і радістю допомагають скласти візок… Плюс немає усіляких бордюрів тощо. В будь-якому разі ти зручно собі сядеш у машину. А по місту пересуватися значно складніше. Трохи було важкувато навіть повертатися до Києва, тим паче після Мінська, в якому набагато зручніше пересуватись на візку.

А в Україні яке місто є найкомфортнішим?

Для мене найкомфортніший Львів. Вінниця також дуже прогресивна у цьому сенсі. У них працює громадська організація «Гармонія». Для мене це дуже показовий приклад співпраці влади і громадськості. Вони швидко прогресують у сенсі доступності й загалом інклюзії. А Львів – туристичне місто і там більше низькопідлогового транспорту. Київ, можливо, на третьому місці, якщо брати великі міста. Там велика перешкода – підземні переходи, і вони не дублюються наземними, тому це важкувато.

Якось у шоу Майкла Щура ви висміювали різні вислови, якими «обзивають» людей з інвалідністю. Серед них був і вислів «людина з особливими потребами», який сьогодні доволі часто використовують. То чому ж він неправильний?

Особливі потреби є у кожного. Хтось має потреби щоранку їсти кальмари. Зірки мають свій чек-лист, в якому вони пишуть свої особливі потреби: готель п’ять зірок і таке інше – от вони теж люди з особливими потребами. Кожен має свої особливі потреби, і такий вираз не визначає конкретних людей. І якщо вживати його стосовно людей з інвалідністю, то він виокремлює цю групу ніби як особливих. При чому особливих не в хорошому сенсі, а тому що вони ніби як якийсь тягар, якому треба особливі умови, а насправді їм просто потрібна зручна інфраструктура.

Звідки у вас виникла ідея поїхати автостопом?

Я хотів поїхати автостопом у Крим у 2010 році, ще до травми. Але тоді не вийшло. А потім так склалось, що у мене було кілька вільних тижнів. Тільки знайома, з якою я мав їхати на потязі до Кам’янця, постійно відмовлялась: то у неї сесія була, то ще щось. Тоді я психанув і подумав, що поїду один і автостопом. Плюс я громадський активіст, і, ясна річ, що не маю грошей, а квитки дорогі, знижок для людей з інвалідністю немає, тому вирішив, що це найкращий шлях. Зекономлю грошей і заодно отримаю купу емоцій і вражень. Згодом на «Доступно.UA» ми вирішили зробити проект «Доступно. Автостоп», щоб розповідати про подорож і мотивувати людей.

Які міста проїхали і які маєте загальні враження?

Їхав через Житомир, Хмельницький, Кам’янець, Хотин, Чернівці, Снятин, Тернопіль, Луцьк, Шацькі озера, Брест, Мінськ, Ліду, Мінськ, Бобруйськ, Гомель, Чернігів. Проїхав по колу, коротше кажучи. Автостоп – це крута тема. Особливо цікаво їхати самому, бо ти покладаєшся тільки на себе і на світ, на його взаємність тощо. Ти пізнаєш себе, адже трапляються жорсткі емоційні перепади. Коли ти стоїш вже кілька годин втомлений і майже зневірений, а потім вже за хвилину їдеш у комфортному автомобілі з класним водієм. Це дуже цікаві враження.

Наскільки швидко вдавалося зупинити машину?

По-різному виходило. Від п’яти хвилин до чотирьох годин в Бобруйську.

А як взагалі водії реагують на людину на візку на дорозі?

Реагують нормально. Підвозять. Єдине що, у Хмельницькій області було складно. Там взагалі якось так поганенько зупиняються. А в Чернівецькій багато водіїв чогось вважали, що візок не складається, і тому не зупинялися.

Траплялись якісь кумедні історії?

Так, було багато чого. Наприклад, я зупинявся на Шацьких озерах, там покупався і вже коли повертався назад, то знайшов чийсь телефон. Звичайно, що в мене навіть думки не було залишити його собі. Я знайшов у телефоні номер, здається, батька чи матері і намагався додзвонитись. Спочатку ніхто не брав трубку, а тоді мене дуже погано чули. Я пояснюю, що так і так, я от знайшов телефон… А мені в слухавку: «О! Телефон… Так. Ой, чекайте, я вам перетелефоную, ви не з тієї картки дзвоните!» Це насправді було дуже смішно. Пізніше ми зустрілися, і я таки повернув телефон. А ще в їдальні у цьому ж місті мене кілька разів нагодували безкоштовно, це теж було дуже приємно. Загалом, автостоп – це неймовірні емоції. Ця подорож показала мені, скільки добра є навколо нас.

Розмовляла Христина Петренко
Фото: Христина Петренко

Залишити коментар