Вівторок, 22 травня

Понад 1,5 млн українців регулярно їздять до Польщі на заробітки. Посередники обіцяють золоті гори, однак чимало людей повертаються до України з травмами, депресією та порожніми кишенями. Opinion з’ясував, чи варто покидати рідну домівку та переїжджати у пошуках щастя та грошей.

«Спочатку ми їхали в Польщу з метою заробити гроші. Думав, що приїду додому на BMW, але після першого робочого дня зрозумів, що навіть на велосипед не зароблю», – так розпочинає своє реаліті-шоу львівський юнак Андрій Ковалишин.

Його відео на YouTube вже зібрало майже 900 тис. переглядів. На ньому хлопець показує важкі будні збирачів лохини на плантаціях у Польщі, які живуть у тісному гуртожитку та працюють без вихідних. Штраф за невихід на поле складає 1100 грн, а денний заробіток – усього 250 грн.

Завод Lindab, де українців примусили носити одяг кольору державного прапору

Дискримінація та приниження існують не лише на низькооплачуваних місцях, а й на великих підприємствах, де українців працевлаштовують офіційно. У компанії Lindab (займається промисловою вентиляцією) у передмісті Варшави співробітників з України зобов’язали носити уніформу в кольорах національного прапора. «Це принизлива практика сегрегації, – заявила представниця асоціації «Ніколи знову» Ганна Татар. – Таке маркування українців не містить функціонального змісту і продукує національне розділення між співробітниками».

Однак директор підприємства заявив, що така ідентифікація допомагає самим українським співробітникам, адже вони не розуміють польської та не знають, до кого звернутися.

Дров до багаття підкладають й радикали двох країн. Через криваві сторінки історії двох держав щомісяця інформаційний простір збурюють новини про напади та бійки між українцями та поляками.

Міністр закордонних справ Павло Клімкін та його екс-колега з Польщі Вітольд Ващиковський

Утім, попри такі новини кількість українців, які виїжджають на заробітки до Польщі, не зменшується. У 2017 році тамтешнє МЗС видало понад мільйон віз та майже 200 тис. дозволів на роботу. Нелегалів поляки не випроторюють, а використовують їх на міжнародній політичній арені.

«Як наслідок нашої політики більше мільйона громадян України, країни, яка зазнала агресії Росії та яка має непросту економічну ситуацію, живуть у Польщі. Ми прийняли їх, щоб допомогти їм на цьому шляху. Члени Євросоюзу не хочуть помічати цього, вони навіть не хочуть визнати, що наша позиція запобігла значній міграційній хвилі зі сходу, тоді коли ЄС найбільше страждав від негативних наслідків міграційної кризи», – заявив екс-міністр МЗС Польщі Вітольд Ващиковський.

На відміну від заяв, дії тамтешньої влади аж ніяк не спрощують життя нашим заробітчанам. З 2018 року документальні заяви поляків про намір доручити роботу українцю будуть замінені платними дозволами на сезонні роботи. І лише на 9 місяців.

«Є дуже чітка цифра: зараз у Польщі перебувають сотні тисяч українців. За два останні роки в Польщі офіційно отримали притулок 88 українців. Загалом МЗС оцінює, що майже 1 млн українців перебувають у Польщі. Так хто кого рятує? У цьому сенсі ми рятуємо польську економіку», – заперечив глава українського МЗС Павло Клімкін.

Карта побиту – заповітний документ сотень тисяч заробітчан

Рятувати економіку власної родини два роки тому до Польщі поїхали двоє свояків Борис та Микита. Перший влаштувався на фабрику з виготовлення будматеріалів у центральній частині країни, другий – у порт міста Гданськ на узбережжі Балтійського моря. Незважаючи на сотні кілометрів відстані один від одного та різну роботу, умови були приблизно однакові: зарплатня на рівні 15 тис. грн, робота без вихідних та проживання у кімнаті без вікон у великому гуртожитку. Першим не витримав Борис: вже за 3 місяці суворого життя він повернувся до дружини і маленької доньки у Одесі. В Україні він заробляє у півтора рази менше, але має можливість щоденно бачити близьких та проводити із ними два вихідні на тиждень. У Микити на корабельні у порту умови роботи виявилися вкрай важкими: чоловіку довелося всю зиму працювати на вулиці із канатами.

«Після трьох місяців роботи я травмував руку, лікування якої не покривала довідка про страхування, котру придбав на вулиці поблизу візового центру. Майже вся зарплатня пішла на лікування, а про таку роботу можна було забути. Я вже почав збирати речі до України, як побачив оголошення про пошук офіціантів. І вже півтора роки я працюю у ресторанному бізнесі», – розповідає Микита.

Професійність парубка з Одеси припала до душі польському ресторатору. Він призначив одесита кухарем в одному із закладів та регулярно відправляє його на усілякі курси підвищення майстерності. Тепер Микита готується отримати карту побиту – заповітний документ кожного заробітчанина, що дає право на постійне проживання у Польщі та отримання громадянства у перспективі. Переїхати до нього на узбережжя Балтійського моря планують його дружина та маленький син Тео.

Нині Польща потребує працівників у різних галузях та секторах, зокрема й інтелектуальному, адже поляки масово мігрують і виїжджають на заробітки до Німеччини, Англії, скандинавських країн. Роботящі українці в більшості випадків без проблем інтегруються у місцеве суспільство. Рулеткою лишається вибір роботодавця, який може побачити потенціал чи, навпаки, зробити із заробітчанина кріпака. Потрібно знати і про найбільш непередбачуваний фактор – журбу за близькими, рідною домівкою та рідною атмосферою, яка і змушує тисячі українців повертатися до батьківщини.

Текст: Костянтин Руль

Залишити коментар