Середа, 17 січня

Нещодавно в соціальній мережі Facebook розпочалася дискусія щодо правомірності показу фільму Ельдара Рязанова «Іронія долі» на українських телеканалах. Зокрема на сторінці спільноти «Бойкот російського кіно» користувачі виказали обурення тим фактом, що «Інтер» та «СТБ» запланували трансляцію радянського фільму на 31 грудня. Активісти аргументують свою позицію участю у зйомках картини акторки Валентини Тализіної, яка входить до «чорного списку» Міністерства культури. Opinion дізнався, чи порушують телеканали законодавство, транслюючи «Іронію долі», у чому міг помилитися голова Держкіно та якою може бути реакція на заборону стрічки.

Про що йдеться у повідомленні активістів?

Активісти запевняють, що фільм Ельдара Рязанова підпадає під заборону, оскільки в ньому знялася одіозна російська акторка Валентина Тализіна, внесена до переліку осіб, що створюють загрозу національній безпеці. Користувачі вимагають від Держкіно виконати закон і скасувати прокатні посвідчення на всі фільми з участю Тализіної, а від Нацради з питань телебачення і радіомовлення – вжити заходів щодо моніторингу телеефіру та покарати порушників відповідно до закону.

«Валентина Тализіна підписала звернення діячів російської культури на підтримку політики Путіна щодо України. Своє схвалення російської агресії вона прокоментувала так: “Вони розперезалися там. Я пам’ятаю війну – це страшно. Тому в мене не було сумнівів, що потрібно підписати звернення. Вся бідна Україна зараз розтерзана. Я вважаю, що позиція Росії щодо Криму правильна. У Криму мешкає 60 % росіян. Референдум потрібний. Верховна рада Криму все правильно вирішила. Вони все життя мріяли бути в Росії. Вони це завжди говорили, скільки б я у Крим не їздила. А якщо зовсім чесно, то Крим – це була наша територія. Хрущов зробив такий жест невідомо чому”. Окрім того, у березні 2014 року Тализіна також заявляла, що в Україні після Євромайдану нова влада прийшла за допомогою фашистів», – йдеться у повідомленні активістів.

Як «Іронія долі» потрапила до сітки українських телеканалів?

Голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко у коментарі одному з українських видань розповів, що показ «Іронії долі, або З легкою парою!» не заборонений на українських телеканалах, оскільки не суперечить чинному законодавству.

«У законі про кінематограф сказано, що картина може бути забороненою до показу, якщо одного з учасників фільму включено до списку осіб, які становлять загрозу національній безпеці. Але в законі є і визначення, хто такий “учасник фільму” – це фізична особа, яка брала участь у створенні фільму, зробленого і / або вперше продемонстрованого після 1991 року. Картину, наприклад, із “учасником фільму” Тализіною може бути заборонено лише в тому разі, якщо вона вийшла на екрани після 1991 року. А все, що було до, зокрема й “Іронія долі”, прем’єра якої була 31 грудня 1975 року, – показувати можна», – заявив голова Держкіно.

Чи все так однозначно зі стрічкою Рязанова?

Олеся Анастасьєва, кіножурналістка і член Громадської ради при Держкіно, розповіла Opinion, що насправді існує низка причин, через які заборона трансляції фільмів через присутність в авторській команді представників «чорного списку» є поганою. Зокрема кіножурналістка вказала на інших представників «Іронії долі», які, на відміну від Тализіної, публічно підтримували Україну.

«По-перше, хочу зазначити, що я особисто вважаю заборону демонстрування фільмів саме через те, що серед його авторів є персони з “чорного списку”, поганою. В мене є претензії до законотворців, які прописали цей пункт. Через нього, зокрема, під заборону потрапляють українські фільми Кіри Муратової та Романа Балаяна.

По-друге, якщо розглядати конкретний приклад з “Іронією долі”, то крім того факту, що там знялася Валентина Тализіна, є й інші: там також знялася Лія Ахеджакова, яка весь час військової агресії Росії у бік України була на нашому боці та публічно висловлювала підтримку Україні. Так само за життя чинив і режисер фільму – Ельдар Рязанов.

По-третє, я вважаю, що якщо комусь не подобається певний фільм, наприклад, “Іронія долі”, то в людини завжди є вибір – просто не дивитися цей фільм», – зазначила кіножурналістка.

У чому міг помилитися голова Держкіно?

Разом з тим Олеся Анастасьєва звернула увагу на те, що чинне законодавство не містить жодних уточнень, відповідно до яких учасником фільму є лише особа, що створювала фільм, випущений до 1991 року. Такі деталі ставлять під сумнів заяву голови Держкіно Пилипа Іллєнка.

«Закон має бути один для всіх. Я з подивом прочитала коментар голови Держкіно пана Іллєнка щодо того, що фільм не потрапляє під заборону, бо був вироблений і його прем’єра відбулася до 1991 року. Я, звичайно, не юрист, але відповідно до закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України” термін “учасник фільму – фізична особа, яка взяла участь у створенні фільму як виконавець будь-якої ролі, учасник документальних (неігрових) фільмів, виконавець музичного твору, що використовується у фільмі, автор сценарію та / або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер”. Жодного уточнення, що учасник фільму – це лише особа, яка створювала фільм, випущений до 1991 року, немає.

На мій погляд, логічно, що цієї градації не може бути. А у новій редакції закону України “Про кінематографію” щодо причин невидачі або анулювання прокатного посвідчення зазначено: “Одним з учасників фільму є фізична особа, включена до переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку” жодного уточнення щодо року виробництва і розповсюдження фільму тут також немає. Обмеження щодо років діють щодо інших фільмів, а саме: “Передбачена частиною першою цієї статті заборона розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, поширюється на розповсюдження та демонстрування будь-яких фільмів незалежно від країни походження, вироблених після 1 серпня 1991 року. Заборона трансляції фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора, які не містять популяризації або пропаганди органів держави-агресора та їхніх окремих дій, поширюється на фільми, вироблені та / або вперше оприлюднені (демонстровані) після 1 січня 2014 року», – прокоментувала Олеся Анастасьєва.

Наскільки правомірним є показ «Іронії долі»?

Сергій Оснач, член Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Держкіно, активіст Громадянського руху «Відсіч», переконаний, що показ радянської стрічки на телебаченні є незаконним, оскільки «шпарина» щодо 1991 року, якою скористувався Іллєнко, присутня в законі про кінематографію, але відсутня в законі про телебачення та радіомовлення.

«Показ фільму “Іронія долі” на українському ТБ є незаконним, як і показ будь-яких інших фільмів з участю артистів, внесених до переліку осіб, які створюють загрозу нацбезпеці. На жаль, у законі про кінематографію є шпарина: прокатне посвідчення на фільм можна скасувати з причини внесення його учасника до переліку, тільки якщо цей фільм вперше продемонстровано після 1991 року. Але в законі про телебачення і радіомовлення такої шпарини немає. У ст. 6 цього закону чітко сказано, що телерадіоорганізації не допускається використовувати для “трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. […] При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні під власним ім’ям (псевдонімом) або як виконавець будь-якої ролі, виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі, автор сценарію та / або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер”. Ця норма поширюється на всі фільми, незалежно від року першого показу й наявності прокатного посвідчення, а за її порушення законом передбачено штраф – 10 % розміру ліцензійного збору. Рішення про стягнення штрафу ухвалює Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.

Дивно, що на четвертому році війни з Росією, в якій інформаційно-культурний вплив відіграє надважливу роль, досі не всі розуміють, чому потрібно забороняти фільми з участю ворожих артистів і чому потрібно виконувати закон, не допускаючи жодних винятків. Якщо Україна дозволятиме показ фільмів з участю артистів, які підтримали російську агресію та окупацію, відзначилися іншими антиукраїнськими заявами чи діями – це означатиме легітимацію їхньої позиції. Показ таких фільмів сприятиме популяризації цих артистів, їхніх антиукраїнських поглядів та “русского міра” взагалі. Якщо зробити виняток для одного “безневинного” фільму з Тализіною, завтра на екрани повернуться всі фільми артистів-рашистів, зокрема фільми Охлобистіна та Пореченкова. Адже закон один для всіх.

Варто нагадати, що Валентина Тализіна схвалила російську агресію, підписавши сумновідоме звернення діячів російської культури на підтримку політики Путіна щодо України. Саме за це вона потрапила до переліку. Давно пора усвідомити, що демонстрування фільмів артистів-рашистів на екранах ображає почуття багатьох українців та є зневагою до пам’яті загиблих. Для значної частини українського суспільства це геть неприйнятно. Це питання національної безпеки і питання гідності. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення має діяти згідно із законом та карати телеканали-порушники, які, вочевидь, навмисне провокують суспільство і випробовують на міцність українську державу», – розповів Сергій Оснач у коментарі для Opinion.

Чим насправді є «Іронія долі»?

Коментуючи для Opinion питання правомірності заборони фільму Рязанова, Віктор Пашула, медіаексперт та PR-director Dnipro Development Agency, зазначив, що ми зустрічаємось із ситуацією, коли один і той самий закон може трактуватися по-різному. Водночас експерт впевнений, що «Іронія долі» є способом заштовхнути нас у архетип минулого, зіграти на ніжних струнах серця «ностальгії» певної частини населення.

«Єдність “духу” та “букви” закону в цьому питанні розбивається об стіну інтерпретації окремим суб’єктом, в який спосіб він роз’яснює його для себе і не “для себе” – граматичний, логічний, юридичний, історичний або телеологічний (цільовий). Показовим є популярний анекдот серед юристів. Зустрічаються два юриста. Перший питає: “Знаєш, у чому різниця між буквою і духом закону?” Другий: “У чому?” “Ну, ось приходить до тебе клієнт – ти куди його посилаєш? Підказка – слово з трьох літер, в середині – “у”. “А-а, зрозумів! За буквою закону я його посилаю до суду, а за духом – на …” Такий собі когнітивний дисонанс – одночасно спиратися на формальні вимоги букви закону і провали в пам’яті, що дух закону – це цілі, їм переслідувані. Тобто розумієте, можна, наприклад, заборонити реалізацію алкоголю з 23:00 до 10:00 і разом з тим заплющити очі на промо-акцію “купи запальничку за 25 грн і отримай “чекушку” у подарунок!” (бо це ж не заборонено).

Деякі гарячі голови в нас вже навіть почали кивати в сторону північного сусіда, мовляв, чим ми відрізняємось своїми “заборонами” від лідеру партії ЛДПР Володимира Жириновського, який запропонував зняти з ефіру “Іронію долі” через пропаганду пияцтва (до речі, рупор Кремля – “Перший канал” – вперше за останні десять років не покаже стрічку в новорічну ніч). Та на кого ви киваєте, я перепрошую?

Хіба йдеться про те, яку художню цінність має фільм Ельдара Рязанова часів СРСР? Ні. Ми живемо в епоху гіперреальності, ми боронимо нашу українську землю від російського агресора на сході в умовах гіпертрофованих форм пропаганди. Тож забувати про те, що проти нас задіюють так звані бодріярівські симулякри на кшталт безідейної мастурбації? Ми не ввійдемо більше у “втрату реальності” СРСР: не існує такої держави, не буде й ковбаси по 2,20 чи горілки по 3,62. Нас заштовхують в архетип минулого, граючи на ніжних струнах серця “ностальгії” певних прошарків населення, які потім ідуть на вибори та продають свій “голос” політикам за ковбасу. А зараз передивитеся знов, з якими афільйованими особами пов’язують ті українські канали, які, спираючись на букву закону (прокатні посвідчення) і “дух” закону (ще не забули анекдот про юристів?), поставили “Іронію долі” у свою телевізійну сітку в новорічну ніч – вам усе зрозуміло, хто кому кум, брат і сват?

Та хай йому грець – цьому фільму! Наперекір усьому ми таки позбуваємось комплексу меншовартості. Нехай із певним ускладненням зі старшим поколінням. Та мене особисто тішить той факт, що вже виросла молодь, яка й гадки немає про “Іронію долі”. Особисто опитував знайомих, хто народився за часи незалежності України. Бо в їхній системі координат самоідентифікації, пошуку власного «Я», проектування майбутнього вже з’явилися “Кіборги”, “Гіркі жнива”, “Сторожова застава”, “Червоний”. А “Іронія долі” їх навіть не цікавить», – розповів Віктор Пашула.

Якою може бути реакція на заборону стрічки?

Катерина Данилевська, психотерапевтка у напрямку психоаналітичної та психодинамічної психотерапії, коментуючи це питання, розповіла Opinion, що питання є багатовимірним, а сам фільм – явищем суспільним, таким, що набуло символічних значень. Психотерапевтка переконана, що один із кращих способів пропагувати продукт – заборонити його.

«Можлива заборона “Іронії долі” – то є питання багатовимірне. Бо то огортає політичні, культуральні, лінгвістичні, психологічні, патріотичні прошарки. І, напевне, юристи дадуть собі раду у стосунках із законом, і разом з тим ми можемо спробувати відчути, як то для нас із вами, походити більше у площині символів і значень.

Думаю, що це є питання, яке не можна віднести до чорного або білого кольорів, і ми маємо подбати про відтінки. “Іронія долі” – таке суспільне явище, яке густо обросло купою символічних значень. Починаючи від щорічного ритуалу перегляду і пригадування свого життя і завершуючи викликом суспільства. Бо в країні війна.

Так влаштовані люди, що один із добрих способів пропагувати певний продукт – його заборонити. Тоді він може стати особливо цінним і бажаним. Заборонений плід пахне солодко. І надання особливого статусі цій стрічці може мати зворотний ефект.

Новий рік, мандарини, сім’я, олів’є, “Іронія долі”. І для багатьох сімей то є обриси родинності, сімейного затишку і свята. Життя непросте, і часом хочеться поринути у щось знайоме, у щось дуже традиційне. І відсікання частини традиції, не пропонуючи на заміну нічого кращого, може породжувати напругу.

І якщо Новий рік, сім’я і, може, навіть мандаринки є поки аполітичними цінностями, то олів’є та “Іронія долі” все у більшої частини населення викликають стійкі асоціації із “совковістю”, з чимось таким недобрим. І, може, було б добре подбати про всі сторони. Через інформування, розширення альтернатив, створення якісного українського медіапродукту поступово формувати нову українську новорічну амальгаму, зберігаючи повагу до минулого», – підсумувала експертка.

Текст: Дмитро Журавель

1 комментарий

  1. Показуй — не показуй, сучасній молоді то не цікаво. Наприклад, я в свої 10 років дуже веселилася при перегляді «Іронії…», а моя донька в свої 10 навіть не зрозуміє, в чому там взагалі та «іронія», коли реалії вже не такі і не можливо сплутати житло, ще й в різних містах. Та й дії героів вже здаються їй нелогічними (як і мені, до речі, вже в сьогоднішньому віці). Заборону деяких інших фільмів, особливо тих, що пропагають страну-агресора, вважаю доцільною. Але ж і їх наші діти дивляться вже зовсім не так, як ми, то, можливо, воно все відпаде еволюційним шляхом, хоч і не так швидко, як би нам того хотілося.

Залишити коментар