Неділя, 22 квітня

На початку місяця у соціальній мережі Facebook розгорілися запеклі суперечки через Telegram-канал, в якому люди, «скидаючись» по кілька гривень, купували книжки й викладали їх у публічний доступ. Opinion уже писав, що українські видавці та письменники висловлювались проти цього явища. Однією з учасниць суперечки стала й письменниця Катерина Бабкіна. Нам вдалося поспілкуватися з нею під час її короткочасного візиту до Одеси.

«Авторське право в Україні працює»

 Катерино, розкажіть, про що так «гудить» Facebook? Що сталося в Telegram-каналі?

У Telegram виявився канал, де підписники скидаються по дві, по десять грн, щоб купити електронну книжку і викласти її у відкритий доступ. Тобто фактично вкрасти для подальшого нелегального поширення. Тому що вони обирають книжки, які не можуть бути у відкритому доступі. У них є цілком конкретні правовласники. І згідно з українським законодавством така діяльність нелегальна. Це крадіжка інтелектуальної власності. Найбільше мене вразило те, що ці люди з гордістю викладають списки тих, хто скинувся по дві чи по п’ять гривень для того, щоб купити й викласти у відкритий доступ цю книжку, тобто порушити чужі авторські права та права власності. Я про це написала й виклала скріншоти з цього з каналу із прізвищами, це помітили люди. Telegram змусив цих людей закрити канал. І вони опублікували горде повідомлення, що це все через Катерину Бабкіну та Катерину Аврамчук – це маркетинг-директор видавництва «Наш формат», в якого крадуть найбільше книжок. Так-от, там написали, що хто ми взагалі такі, щоб вирішувати, кому який контент роздавати. Тобто люди навіть не розуміють того, що ці речі не до обговорення, і тут не може бути іншої думки, вони регламентуються чинним законодавством. Суспільство уже про це значною мірою домовилося. А вони кажуть, що це типу радянський state of mind – що не можна брати контент і роздавати його, що ми совкові. Хоча саме радянська система якраз зневажала власність і все колективізувала, і поняття права індивіда на будь-що там завжди було під загрозою – як вони поставили під загрозу права та прибутки великої кількості людей, що працювали над виданням цих книг українською, – люди з Telegram-каналу навіть це не до кінця розуміють.

У нас же взагалі в країні є проблеми з авторським правом та правом на інтелектуальну власність…

Проблеми є, але воно працює. І роздача безкоштовно контенту проти волі правовласника не сприяє покращенню роботи системи.

«Я не розумію, чим мінятися з цими людьми»

Зараз є тенденція до спрощення певних правил. Є думка, що потрібно ділитись інформацією, контентом. Як ви до цього ставитесь?

Я розумію це як обмін, я хотіла би розуміти, чим правовласники міняються з цими людьми. З огляду на висловлені ними позиції та судження, кількість граматичних, лексичних і стилістичних помилок, тотальну зневагу до аудиторії – кожної, і нашої, і їхньої власної, з огляду на зневагу до права на авторство та прав на результати певної праці я роблю висновок, що я з такими людьми нічим обмінюватися не хотіла б – ні ідеями, ні результатами своєї роботи. І ще вони у каналі з відкритим доступом опублікували свої імена. Коли я опублікувала скріншоти звідти, вони сказали, що я викрала їхні особисті дані. А я ж лише узяла скрін з одного ресурсу й переклала його на інший.

Поза тим, дуже огидно від того, що вони ніби й обстоюють право викладати в мережу без дозволу чужий контент, але підписуватися під цим не готові, тобто, очевидно, розуміють, що роблять щось не зовсім те. Я не кажу, що засади розповсюдження книжкового контенту, зокрема і закони, і правила загалом не можна оскаржувати. Кожен має право на власну думку, на власні дії і на відповідальність за них. Без відповідальності – не підходить, одразу робиться дуже неприємно і зовсім нешляхетно. І має працювати логіка та здоровий глузд, а там я його не побачила.

Я не розумію, чим мінятися з цими людьми. Коли говоримо про шерінг інтелектуальних прав, ідеться про те, що ми робимо софт, ви продукуєте книжки, ви робите іграшки, а ви розробляєте освітні системи, і ми всі разом цим користуємося. Тільки ця система не передбачає нікого, хто сидить і нічого не робить, але всім користується, а тому неможлива на практиці – в реальних умовах більшість людей починають робити саме це. Така система зазнала краху в Радянському Союзі, так? Коли від усіх – по можливостях, а усім – за потребами. Бо тут ми спостерігаємо ситуацію, коли в людей ніби є можливості – є щонайменше інтернет, смартфон, комп’ютери і десять гривень – але вони конвертують ці можливості не в конструктив, а в нелегальне розповсюдження чужого – це важливо, не власного, контенту.

А з іншого боку, можна підписатись на ваш власний канал, де ви ділитеся текстами самі.

Можна. А можна ходити в бібліотеки, куди, наприклад, видавництво «Наш формат», думаю, постачає достатньо книжок. А є ще бібліотеки шкіл і вузів, обласні та міські бібліотеки, які наповнюються з меценатських фондів і державних закупівель. Це якщо дуже треба безкоштовно. Тут, до речі, не йдеться про те, що бідним студентам немає де взяти книжку – це не студенти, це дорослі люди зі своїми заробітками. І я не розумію, як їм з цим, якщо чесно – з цим чужим контентом, який вони собі чомусь дозволили безкоштовно всім роздавати.

 Знецінення

 У вас колись на Facebook був пост про знецінення. Там, звісно, було трохи в іншому контексті. Але ж, по суті, це те ж саме знецінення.

Безумовно, вони знецінили працю і права великої кількості людей. Вони кажуть: автори або перекладачі цих книжок – забезпечені люди, назвали їх в якійсь із переписок капіталістам. А вони, як шляхетні розбійники, карають капіталістів. Але вони карають не закордонних авторів популярного нон-фікшену – їм заплатили, коли видавці придбали права на переклад; вони карають українських перекладачів, редакторів, верстальників тощо. Тому що вартість книжки складається з праці цих людей. І вони не те що знецінюють цю працю морально, вони реально позбавляють цих людей прибутку, не розуміють, що це робота, не розуміють її вартості. Для мене це так виглядає.

Так, це те, про що ви говорили. Нам не вистачає відповідальності…

Я абсолютно не проти вільних прав, але коли це середовище обміну. Я не можу сказати, що я ніколи не послуговувалась піратським контентом. Ми всі це робили. Але зараз у мене вже немає нелегального софту. Серіали я дивлюся з Netflix, на який я підписана за гроші, фільми теж дивлюсь на сайтах, де за це потрібно платити. Тут теж слід бути уважними, бо виявляється, що є сайти, які продають вам крадені фільми. Хоча найчастіше насправді я дивлюся фільми в кінозалах. Я не можу сказати, що ніколи не качала нелегальної музики чи книжок. Але мені ніколи б не спало на думку пишатися цим і обстоювати своє право тирити в людей контент. Скоріше, це мотивує розвивати ринок, щоб контенту було достатньо, і він був всім доступний – тобто його вартість було б простіше заробити. Розповсюдження результатів чужої праці безкоштовно цьому не сприяє.

Про сезонну поезію

 Ви нещодавно завели власний Telegram-канал, де самі ділитесь текстами. Як обираєте їх?

Коли я завела Telegram-канал, то з’ясувала, що у мене сезонна поезія. Мені багато людей писали, що їм було б зручно вірші читати в Telegram. І я завела його з думкою про те, що канал вестиме моя менеджерка. Так само, як вона веде офіційні сторінки. А пізніше я зрозуміла, що канал прив’язаний до номера телефону, і я вже не можу передати керування ним комусь іншому. Тому його все ж таки веду я. Я публікую там і нові вірші, і написані раніше, котрі, як мені здається, пасують у той чи інший момент. І коли я почала відбирати їх, то зрозуміла, що у мене 90 % текстів мають чітку сезонну приналежність. Ту чи іншу, але мають. Вони до зими, до літа, до осені, до весни… Знаєте, у Тараса Прохаська є книжка «Галичина ФМ», і у ній є цілий есей, присвячений зміні сезонів, і тому, як це на нас впливає. І очевидно, мій внутрішній годинник, чи як каже Тарас Прохасько, «внутрішній метроном» теж налаштовується саме за зміною пір року.

«Любити те, що ти робиш»

 І насамкінець. Як пережити зиму?

У теплі. В Україні, де немає рівних тротуарів, а є калюжі й безкінечний ремонт доріг, зиму переживати складно. Де сніг випадає «несподівано», тому його вчасно не можуть прибрати з вулиць. Де не завжди є громадський транспорт до потрібного місця і не завжди доходять поштою покупки чи листи.

Але, слухайте, це ж все зовнішні обставини. Треба просто любити те, що ти робиш, і робити те, що ти любиш. Нам завжди передусім найскладніше подолати те, що всередині нас. У будь-яку пору року. Тому ось там важливо розвести собі своє тепло. І в ньому пережити зиму і все, що буде після неї.

Розмовляла Христина Петренко

Фото: Лєна Гроза

Залишити коментар