Середа, 20 червня

Див не буває

Зі своїм везінням цього року, Лариса мала б зустріти новий рік в реанімації, все йшло до того, але, видать, якась зірочка над нею посміхнулася, тому 31 грудня вона сиділа вдома з гіпсом на усю праву ногу. Самотня жінка з гіпсом на усю ногу не найкращий компаньйон на свята, навіть якщо це Лариска, яка вміла посміятися з будь-якої життєвої ситуації. Тому друзі посопіли зранку біля неї, випили принесену пляшку шампанського і побігли у своїх передноворічних клопотах. І тільки одна подруга дещо винувато сказала «Ларис, так шкода, що ти не зможеш бути сьогодні з нами, буде дуже весело, Вадік смажитиме лосося на вогні, а Костя буде грати на роялі. Усе буде у стилі Великого Гетсбі».

Гетсбі-ху…тсбі, — сказала про себе Лариса. Їй було дещо образливо, що оці всі люди, яких колись перезнайомила вона, лишили її саму на цілу новорічну ніч, саму. Ніхто навіть не перепитував, чи хоче вона з ними, чи зможе, просто самі вирішили, що гіпсованим людям не місце в атмосфері Великого Гетсбі. Її лишили з гіпсом на нозі й з банкою безалкогольного пива в холодильнику, ще там до «святковго столу» були пара сосисок і десяток яєць.

Вадік би точно створив із них якесь чудо, але у них вільні стосунки, він сам обирає коли приходити і навіщо, а коли йти, іноді так хотілося виступити до нього з претензіями, з вимогами, але ж «вільні стосунки» і всяке таке.

До вечора Лариса встигла виспатися, доїсти сосиски, обпитися чаю, розчаруватися в улюблених фільмах з інтернету і навіть спробувати поприбирати. Але з прибиранням не вийшло, треба було триматися або за милицю або за пилосос, і хтось із них увесь час намагався гепнутися. Тому Лариса назвала усіх пилових «котиків» по імені й вирішила, що вони будуть з нею зустрічати Новий рік. Під столом на кухні жив товстий пиловий котик Мурчик, біля дивану у вітальні сірий Стєпашка, в коридорі був іще Сірко, а на теплій долівці у ванній грівся Вільям. Лариса вимкнула телевізор і спробувала навіть поговорити з ними, котики не відзивалися ні на «киць-киць» ні на «то шо там». Інша справа філософічні бесіди з фікусом Арнольдом. Листя Арнольда припало пилом тому він мав вигляд сивого і досвідченого філософа.

— Ну і шо воно буде Арнольде? Шо буде і далі з моїм життям? Зламана нога, втрачені друзі, жизнь мімо, роботу може теж уже втратила. Підемо з нового року Арнольде побиратися в перехід, розказуватиму шо ти захворів на якусь сєрєбрянку і проситиму на це гроші. А шо ж робить? Забожіння і всяке таке…

— Арнольде, ну шо це за зліт істеричних старперів по теліку анонсують? Я вже років з десять думала що половина цих персонажів у божевільні, а друга половина няньчить внуків.

За п’ятнадцять хвилин до півночі, Лариса відкрила безалкогольне пиво, треба ж було чимось кивнути втомленому президенту. Звук вона завчасно вимкнула. Вони самі з Арнольдом продублюють слова гаранта.

Ось і почалося:

— Дорогі пані та панове, громадяни, Лариса Вікторівна, і достопчтєнний Арнольде, вітаю вас з новим роком, бажаю вам, щоб роботи у вас Ларисо Вікторівно, було якомога менше, а бабліща побільше, шоб можна було їсти тортіки після 6 і за це нічого ніде не наростало, щоб прийшов такий мужчина, до вас, Шановна Ларисо Вікторівно, і сказав, «Котьонок, де твоя відбита розетка, де твій потікший кран, я все полагоджу, все порішаю. Бери мене під мускулісту руку і пішли». Отак от Ларисо Вікторівно, хай все збувається у вас в Новому році, від мене лічно і діда Мороза персонально.

Президент ще щось говорив в телевізорі, Лариса намагалася ножем почухати стопу, під диваном качався великий сірий пиловий котик, наближався новий рік, від сусідів чувся голосний сміх, в когось розбилась пляшка, десь кричали діти, матюкалася молодь під вікном, чийсь п’яний дід Мороз волав «с Новим годом», біля магазину.

Лариса ніколи не вірила в свята і в диво. Див не буває. Дива можна творити самій. Якщо шалено і безупинно працювати, можна навіть зробити так, що Дід Мороз подарує Емірати на Новий рік, або сумочку, або навіть тонку талію. Але просто так, без тяжкої щоденної праці див не трапляється. Лариса знала це ще з дитинства, а тут було так тоскно і так захотілося, щоб саме цього нового року трапилось диво, просто так, не за гроші, без праці, просто так малееесенький шматочок дива. У телевізорі беззвучно крутилася стрілка годинника і Лариса прошепотала «Я вже не хочу бути сама. Ей, хто ти там, відповідальний за дива, зроби так, щоб хтось допив моє пиво, почухав ногу, приготував мені рибу. Щоб хтось вечорами вмикав світло в цій пустелі».

Якби Лариса вміла плакати, то точно б розревілася на цьому моменті. Але сльози, то доля слабких, Лариса зневажає таких. Тому голосно на всю квартиру закричала «З новим роком, пилові котики, і вас Арнольде! З новим роком тебе зламана самотня ідіотка. Не будь надалі таким гівном».

У двері постукали, потім подзвонили. Лариса подумала що це сусіди сполохані її криком, прийшли перепитати, чи бува ця загіпсована дама не вирішила тут окочуритися, тому закричала «Усе добре, я жива, я буду вічно жити».

Але в двері продовжували стукати і дзвонити. Довелося вставати і шкутильгати в передпокій. Відкривши двері, Лариса побачила Діда Мороза:

— Ви помилися адресою, бунтівні спиногризи живуть навпроти.

— Не помилився, — дід Мороз говорив буденним голосом Вадіка, — Я не хочу бути сьогодні без тебе. Я не хочу взагалі бути без тебе. Я приніс тобі дива і риби, і балонний ключ і викрутки. Вмикай світло, у світі свято.

Десь після 10 років ми перестаємо вірити в дива. Діда Мороза не існує, а кожне чудо – це плід важкої праці батьків, друзів, рідних. Ми не віримо в диво, але самі його робимо для інших. І якось, коли звичне життя полетить шкереберть, одне із див подзвонить у ваші двері, щоб повернути віру в дива.

6 комментария

Залишити коментар