Четвер, 24 травня

Центр льотної підготовки імені Маршала авіації О. І. Покришкіна, база підготовки льотчиків «ДОСААФ» або ж просто «кладовище літаків та гвинтокрилів» – це все синоніми одного об’єкту – аеродрому, що розташований у селі Широке (Запорізька область). Кілька років тому це підприємство намагалися захопити рейдери, проте тоді їм завадила СБУ. До цього ганебного випадку підприємство понад 15 років розкрадали та знищували, і от тепер з’явилася надія на те, що аеродром знову буде приймати літаки.

Політики складають кубики

Про те, що аеродром у Широкому невдовзі відновить свою роботу, 7 листопада на своїй сторінці у соцмережі написав народний депутат України (у парламенті представляє Запоріжжя, член партії БПП) Петро Сабашук.

Перечитавши пост, не всі зрозуміли, як саме два народних обранці вирішили відновити роботу аеродрому. Тим паче, враховуючи той факт, що цей об’єкт перебуває на балансі Міністерства інфраструктури, яке було не дуже задоволене тим, що отримало від Радянського Союзу такий спадок, і кілька разів натякало, що не проти позбутися його шляхом приватизації. Але з’ясувалося, що перемога, про яку написав Сабашук у Facebook – не продаж об’єкта, а призначення своєї людини на посаду очільника підприємства.

Отже, 18 листопада анонсований суботник відбувся. Приводити до ладу злітну смугу прийшли чимало людей. Під час спілкування з парламентарем виявилося: він вирішив врятувати летовище для себе.

«Я у свої 60 років сів за штурвал літака і зрозумів, що сідати в Запоріжжі ніде. Почав займатися аеродромом і зрозумів, що тут жах: борги, зарплата не виплачується, охорони немає. Нині виконуючим обов’язки є Сергій Діденко – це мій помічник. Він економіст, колишній слідчий. Він розбереться, що тут і до чого, і головне – покарає злодіїв, які тут все розкрали. Потім потрібно провести санацію – це в його силах. У льотній справі йому допоможуть. Є люди. Його завдання – навести елементарний лад», – прокоментував Петро Сабашук і додав, що зацікавився цим підприємством два місяці тому.

Говорячи про борги, зазначимо, що на сьогодні загальний борг підприємства перевищує два млн грн (це й заробітна платня, і пенсійні виплати, і борги за електропостачання).

Для того щоб підприємство запрацювало, необхідно передусім отримати сертифікацію злітно-посадової смуги. Планується, що на території аеродрому будуть базуватися кілька клубів (парашутистів, дельтопланеристів). Міська влада Запоріжжя зацікавилась об’єктом як майданчиком для проведення різноманітних фестивалів із метою приваблення туристів.

«Є ідея зробити на частині території індустріальний парк для того, щоб бізнес розвивати, а це податки Широківської ОТГ. Як тільки ми заново сертифікуємо смугу, можна буде приймати бізнес-авіацію – 10-12 невеликих літаків. Красиво кубики складаються для туристичного бізнесу. Запоріжжя починає нове життя», – зазначив Петро Сабашук.

З одного боку, все, що зараз відбувається на аеродромі, є результатом політичної зацікавленості. Проте, з іншого боку, унікальне підприємство вже було знищено, і, хоч як не парадоксально це звучить, але якби політики не захотіли погратися у літачки та приватну авіацію, злітну смугу таки б розібрали, а «кладовище літаків» здали на металобрухт.

Секрет «золотої смуги»

Щоб пояснити, у чому ж саме полягає унікальність смуги і що взагалі тут було, згадаємо 80-ті роки.

Колишній заступник начальника штабу аеродрому, а нині заступник директора ДП «Запорізький центр льотної підготовки імені Маршала авіації О. І. Покришкіна» Володимир Міленко розповідає, що авіаційне училище у Запоріжжі працювало з 1988 року. Тут готували резерв льотчиків-випробувачів для усього СРСР.

«Тут була різноманітна авіаційна техніка: літаки Л-29 (призначені саме для підготовки авіаційних кадрів початкового навчання – прим. ред). Потім ті, хто освоїв Л-29, переходили на бойові літаки за прискореною програмою. Були цивільні літаки, які використовувалися на всій території Радянського Союзу. Колись тут були навчальні корпуси, їх будували солдати. Але в 1994 році фінансування програми підготовки льотчиків зупинилося», – каже Володимир Міленко. Він додає, що оскільки державних замовлень не було, фінансування не виділялося, ресурс техніки потроху вичерпувався, і підприємство втратило свою унікальність.

Говорячи про аеродром, не можна замовчати той факт, що тут було дві злітно-посадкових смуги. Літаки одночасно могли йти на посадку та злітати.

Кілька років тому одну смугу розібрали та продали, іншу, більшу, вдалося зберегти. Її довжина – 2000 м, ширина – 40 м. Вартість однієї плити, за різними даними, коливається від 150 до 500 доларів США. Її нерідко називають золотою.

«Ви питаєте у чому секрет цих плит? Їх робили у Радянському Союзі. Сьогодні таких не роблять. Знаю, що одне з підприємств спробувало налагодити виробництво таких плит. Усе робили за рецептурою, але плита розсипається, а повинна бути як гумова», – говорить Міленко.

За його словами, згідно з початковим проектом, смуга могла приймати борти до 30 тонн. Однак у процесі експлуатації плити почали потроху просідати, і навантаження на них зменшилося.

Сьогодні на території Центру розміщено 152 одиниці техніки. Деякі «металеві метелики» не підіймались у небо чверть століття. Нове керівництво підприємства говорить, що невдовзі проведе інвентаризацію і встановить, які машини можна відновити, а що треба списати.

Чи зможуть політики, авіатори та бізнесмени вдихнути нове життя в аеродром, чи це лише піар і спроба отримати унікальний об’єкт у власність – дізнаємось досить скоро…

Текст: Ольга Парсенюк

Фото: Дмитро Смольєнко

Залишити коментар