Понеділок, 25 червня

В Одеській кірсі показали концептуальний проект у форматі фестивалю K^^FEST SOUND NEO 2017, що досліджує музичний ландшафт, представляючи найцікавіших композиторів і музикантів сьогодення. Перед нами тема для спостережень і експериментів. K^^FEST SOUND NEO 2017 – сінеcтезія: інше і нове. Рівно рік у просторі одеської кірхи виступають українські й іноземні виконавці з музикою на межі академічного традиціоналізму та сучасного футуризму. Музику акустичних вібрацій та електронних експериментів створювали: Heinali & Oleg Shpudeiko (Київ), Endless Melancholy (Київ), Ігор Ялівець (Дніпро), Dave Phillips (Цюріх, Швейцарія), Lu Joyce (Одеса). Ми зустрілися з організаторкою проекту Валері Виноградовою і поговорили про те, як, хто і навіщо робить такі проекти в Одесі.

Валері, з чого складається фестиваль K^^Fest Sound Neo? Хотілося б почути історію його народження.

K^^FEST SOUND NEO або KOTOFEST SOUND NEO розпочався 26 листопада 2016 року на локації кірха як sub або side напрямок невеликого незалежного Міжнародного мультиформатного фестивалю актуального мистецтва KOTOFEST, де кіт – символ творчої свободи. І він був обраний за символ задовго до того, як котики стали мейнстрімом – він завжди був дивним і самобутнім або, як зараз прийнято говорити, автентичним. І якщо відверто – андеграундним, але при цьому красивим і атмосферним, тому що його творці й організатори – меломани-естети, дослідники-експериментатори, тонкі люди з особливою структурною організацією. Вони йдуть своєю дорогою, щоб будувати і створювати всупереч усьому, починаючи з 2010 року у форматі «інше» й «нове». Цьогоріч великий мультиформатний KOTOFEST пройшов із розмахом 3-5 березня удванадцяте, однак ми нашою маленькою командою вирішили, що більше проводити його в мультиформатній формі на декількох локаціях не будемо. Ми перші почали робити мультиформат в Одесі в 2013-му в арт-центрі Коробчинського – це був 4-й KOTOFEST, до речі, а навесні 2017 зрозуміли, що за певних причин цей формат став неактуальним. Тепер вирішили концентруватися на монобренд, так би мовити. Власне повернулися до витоків, з чого починали, але на іншому рівні, зібравши весь досвід і все найкраще, що з нами було.

То ви визначилися з новим вектором розвитку і побігли будувати велике майбутнє. Що взяли із собою в дорогу?

У березні, відразу після 12-го фестивалю, ми запостили в усіх соцмережах щось на кшталт меморандуму, який досі актуальний. Свідомо відмовилися від сайту – сприйняли його як занадто громіздку надбудову і, протестувавши роботу без нього, побачили, що все працює і так. Зараз час мінімалізму. Можливо, завтра все буде інакше.

Уривок меморандуму: «Мяу! Реформації і ребрендинг! Ми станемо серією подій і концертів на атмосферних майданчиках у неординарних місцях. Ми залишаємося мультиформатними, але тепер формати будуть змальовані ще контурніше, чіткіше, вивірено і багато в чому мінімалістично. Однак від цього не менш естетично, спонтанно, раптово, чуттєво й експериментально».

У вас серйозна заявка, потужні складники: добре зрозумілий концепт проекту, промо, візуалізація. Це все неодмінно потрібно слухачеві / глядачеві для сприйняття сучасної музики. Але це не гарантує розкуплених квитків на концерт навіть у невеличкому залі кірхи.

Потужні складники – це аж ніяк не «рецепт безсмертя». Це те, до чого ми дійшли внаслідок копіткої праці, страждань, сліз, захоплення, пошуку істини, особистих взаємин, дружби, любові, трагедій, людського досвіду за останні 7 років. Це все аж ніяк не концепція, це спосіб життя і те, що входило і буде входити до сфери інтересів дослідження і проходження. Комерційний успіх безпосередньо на чільне місце не ставиться, бо гроші набагато швидше і простіше можна заробити в менш енерго- і ресурснозатратних схемах та індустріях. Однак без фінансового складника складно, хоча й можливо. Ми іноді жартуємо, що фестивалі без грошей – це наш профіль. Ми, як і всі творчі діячі, довго мріяли про меценатів, спонсорів, про гранти, проте продовжували працювати з того мінімуму, що є. Формували аудиторію, спілкувалися зі слухачами особисто, романтично мріючи, що одного разу «прилетить раптом чарівник у блакитному вертольоті». Як не дивно, ми навчилися робити все самі й тепер працюємо без страховки та подушки безпеки, а ідея про меценатів, спонсорів та гранти в нашій свідомості оселилася як красива легенда про чарівних єдинорогів. Усі про них говорять, але ніхто бачив. Цей образ нам подобається, звичайно, але розраховуємо тільки на себе. Я пам’ятаю, як до нас прийшла одного разу ідея більше ні у кого нічого не просити. Прийшло усвідомлення, що насправді ми і є ті, хто виробляє цінності, і це до нас повинні йти і питати, чи можемо ми чимось крутим поділитися, тим, що надихає. З цього моменту світ почав обертатися по-іншому. А далі – більше: у наше життя і світосприйняття прийшло таке поняття, як креативна економіка. У 2014 році креативний і культурний сектори стали джерелом прибутку в 11 млн євро на годину у Великобританії. Ця країна підтримує стартапи, підприємництво й інновації. Стимулює інвестиції і туризм. До речі, дуже корисно зупинятися періодично, коли дуже важко і здається, що все безглуздо, абсурдно, і єдине стає питання: «А чи не фігню я роблю?» А голос зсередини тихенько відповідає: «Можна робити, а можна не робити, і немає жодних гарантій, бо це життя».

Який зв’язок у вас є зі слухачем? Як можна зрозуміти його потреби в таких проектах, як влучити?

Це дуже важливий момент. Усіма доступними способами, на всіх рівнях ми контактуємо зі слухачем. Наша команда звикла працювати в обмежених і часто вельми жорстких обставинах з украй мізерними бюджетами. Для нас це норма, тому SMM форева, особиста розсилка – теж, e-mail, особисті запрошення – ми всім цим ретельно займаємося, немає іншого виходу. Жодних масових заходів, презентацій, сітілайтів, бордів, заклейок міста афішами – тільки точкове, снайперське потрапляння, інакше мінуси – провали – смерть. Повторююся зараз, але що робити, коли працюєш без страховки, меценатів, спонсорів, дотацій і зарплат. Усе за «бразильською системою», як у старому і доброму «Єралаші». Концерти та фестивалі роблять можливими самі слухачі, купуючи квитки. Можна сказати, що це народне фінансування, по суті, донейшн.

Яка команда робить серію концертів? Чи працювали ви з новою музикою в інших містах України? Якщо так, то наскільки відрізняється робота над подібним проектом залежно від геолокації?

Cерію концертів SOUND NEO в кірсі, а також органні та інші концерти класичної музики зразка 2016-2017 організовує арт-промо група KGroup Music Art Film – творці таких культурних проектів, як фестиваль актуального мистецтва К^^FEST, Sound Neo in Kirche, KapukaFest, More Music Club, Backstage booking і багато інших. Класика – це експеримент, в який ми вже закохані. Ключові організатори – це 5 осіб: я, Саша Капука, Саша Ходосевич, Аня Волошина, Валентин Беспальчук. Є ще Олексій Кононенко (кіносектор, Konon film), Денис Майданюк (літературні перформанси), Стефан Сухий (високі технології, відеодизайн SKH), Катя Чала (сімейні й дитячі програми), Костянтин Головченко та Вадим Казаков (дизайнерська група). У кожного своя зона відповідальності, все працює в синергії і за принципом взаємообміну в команді. Дивно, що ця динамічна система працює в незмінному складі вже багато років. Це вже сім’я, і я всіх дуже-дуже люблю. В інших містах ми теж працювали, особливості на кожній локації свої – це безсумнівно. Гуру тур-менеджменту в нашій команді – це Саша Капука, він подорожує з виїзними концертами та фестивалями більше за всіх, у нього круто виходить. У мене також є досвід організації виїзного KOTOFEST у Києві. Виконували місію «прорубати вікно в Київ для одеських проектів» – зараз, до речі, щось на кшталт того теж починаємо. Ми подумали: чому іноземні виконавці у великій кількості до нас їдуть, а ми до них – не так щоб дуже. Йдеться не про еміграцію, а про рівноцінний обмін. Ми мріємо налагодити культурний трафік в обидва боки, щоб був рух. Над цим зараз працюємо, хоча, чесно зізнаюся, не знаємо, з якого боку підійти. Все, як завжди, проростає інтуїтивно і тримається на натхненні.

Я працювала з молодою українською музикою у проекті New Ukrainian Soundscapes міжнародного музичного фестивалю ODESSA CLASSICS. Музичною кураторкою проекту була Люба Морозова, а Олег Шпудейко – його учасником. Дуже запам’ятала, шо всі музиканти були вкрай невибагливими і спокійними людьми. Мені навіть здавалося, що їм не потрібні слухачі. Вони такі були самодостатні, такі врівноваженні.

Чудово, що ODESSA CLASSICS запустила New Ukrainian Soundscapes – для альтернативних музичних напрямків це як кисень. А з Олегом Шпудейком ми спілкуємося і дружимо з 2009 року, паралельно разом творчо розвиваємося, плідно спілкуємося й обмінюємося ідеями. А ще я добре пам’ятаю, як він ділився приблизно в 2011 році, що ні на що не сподівається, бо таку музику, як він створює, ніхто не слухає, а академічні музиканти з ним виступати не погодяться, тому що в нього немає офіційної музичної освіти. А я йому писала у відповідь: «Почекай, усе буде, я тебе дуже чітко уявляю на світових сценах з твоєю творчістю» – і вуаля: хореографія в Іспанії, в Англії на його музику тощо. Це спостерігання надихає до мурашок! Є такі музичні напрямки, які створюють інтроверти: всю глибину і дзен вичерпати можна, тільки глибоко в себе занурившись. Це стан, коли неначе ніхто не потрібен. Та не потрібний, щоб творити, і потрібен як спостерігач життя, творіння і учасник співвібрацій. Це тонко. Як у анекдоті: «Якщо вами ніхто не маніпулює, значить ви в руках професіоналів». Мені легко з ними бути в одній вібрації, тому що я теж інтроверт, але який навчився бути нібито екстравертним, проте я завжди після багатолюдних подій обов’язково повинна «залягти на дно» і ніде не з’являтися, інакше не відновлююся, а якщо порушую це правило, то хворію, як зараз.

Розмовляла Олена Боришполець

Фото: Марина Банделюк

Залишити коментар