Четвер, 24 травня

Сьогодні більшість комуністичних країн Азії – дивне явище: править комуністична партія, а в країні – лютий капіталізм. Китай – уже не той жахливий Мао Цзедунівський експеримент, а світова економічна кузня та майбутній світовий лідер. Лаос та В’єтнам пішли тим самим шляхом. Тільки Північна Корея залишилась останнім привидом комунізму, який гуляє Азією та лякає усіх бомбами. Ядерна програма Північної Кореї стає все інтенсивнішою, одночасно посилюються і санкції міжнародного суспільства. Багато українців сумують за ядерним статусом нашої держави, подекуди навіть говорять про його відновлення. Північна Корея – це той приклад, за допомогою якого ми можемо побачити, що трапляється з економічно слабкими країнами, коли вони стали на шлях нуклеаризації.

Північна Корея сьогодні

Якщо в більшості країн світу літочислення починається з Різдва Христова, то у КНДР воно бере початок у 1912 році, себто з Різдва Кім Ір Сену (такого собі північнокорейського Леніна). Саме він був керманичем країни в 1948-1997 роках, і саме він заклав той режим, що існує й до сьогодні. Після поділу Кореї по 38-й паралелі політичний режим КНДР збудував ізольовану поліцейську країну з репресивною системою державного управління. Менталітет формувався під впливом конфуціанства, яке схвалює авторитаризм і колективізм, та за допомогою пропаганди. Тому сьогодні північнокорейській владі нічого не загрожує. У країні просто немає опозиції: ані офіційної, ані підпільної. На перший погляд може здатися, що режим є нераціональним і божевільним. Однак слід поглянути на його головну мету: збереження при владі нинішньої еліти. З цієї точки зору всі дії влади КНДР відразу стають раціональними. Ізоляція від зовнішнього світу, репресії, розробка ядерної зброї – все це для того, аби зберегти режим і не повторити долю Саддама Хусейна.

Північна Корея: провокація чи реальна погроза?

Агресивна риторика притаманна представникам КНДР, але зазвичай вона була тільки черговим епізодом силового торгу. Пхеньян уже давно використовує тактику спрямованих провокацій для отримання матеріальної допомоги або дипломатичних поступок в обмін на деескалацію. Сучасна тактика режиму може бути спробою примусити США відмовитися від санкцій. На перший погляд розквіт агресивної риторики Пхеньяну міг бути ознакою того, що міжнародні фінансові та економічні санкції проти режиму зачепили КНДР за живе. Резолюції Ради Безпеки ООН посилили обмеження та заборони чинного режиму санкцій. Метою цих заходів є придушення грошових потоків, спрямованих на ядерну програму, будівництво балістичних ракет, а також необхідні для їхньої розробки матеріали. Нещодавні дії Північної Кореї можуть свідчити про те, що ці зусилля починають відчутно впливати на здатність Пхеньяна фінансувати свої ядерні та ракетні програми. По всьому світу північнокорейські дипломати підозрюються у незаконних діях задля отримання такої важливої для ядерної програми валюти. Наприклад, посол КНДР у Пакистані займався контрабандою алкоголю та перетворив посольство на справжнісінький склад.

Незважаючи на посилення санкційного тиску, КНДР незмінно відмовляється від припинення розробки та випробування ядерної зброї. Через ізольованість країни від зовнішнього світу та тоталітарний режим головним завданням північнокорейського керівництва є збереження влади за будь-яких умов. Оволодіння ядерною зброєю як надійний засіб зовнішнього стримування є ключем до збереження статусу-кво. Ще в 2002 році експерт із Північної Кореї Віктор Ча зазначив, що КНДР, найімовірніше, використовуватиме ядерну зброю, якщо буде загнана в кут, тобто з’явиться пряма загроза збереженню режиму.

Перспективи та висновки

Корейський півострів можна назвати пороховою бочкою усього світу, бо, з одного боку, у нас є Республіка Корея із союзником США. Сполучені Штати входять у НАТО, згідно зі ст. 5 уставу якого напад на одного учасника блоку дорівнює нападу на всіх. Тому до цього боку ми теоретично можемо додати ще 28 країн. З іншого боку, маємо Північну Корею, у котрої є договір із Китаєм про воєнну допомогу, щоправда тільки в разі нападу на саму КНДР, а не навпаки. Росія також не залишиться поза грою. Але, зважаючи на сучасні реалії, це найбільш неймовірний сценарій з усіх можливих. Розгортання конфлікту та його наслідки невигідні жодній зі сторін. Окрім можливості використання зброї масового знищення, існує ціла низка факторів, які спонукають сторони залишати конфлікт у «замороженому» стані.

Для Південної Кореї та США конфлікт означатиме, по-перше, що більша частина столиці Сеулу буде стерта з лиця землі. Південна столиця практично повністю розташована в радіусі дії артилерії та ракет КНДР. Попри цей неприємний факт, війну буде виграно Півднем, адже на боці напівзруйнованого Сеулу буде США, новітнє озброєння та більшість світової спільноти. Однак одразу після перемоги постане питання возз’єднання Кореї. Економіка Західної Німеччини при возз’єднанні зі Східною Німеччиною перевищувала показники другої утричі, і до сьогодні рівень життя у двох частинах відрізняється. Щодо економіки Півдня, то вона у 20 (а може й більше) разів перевищує північні показники, і возз’єднання обійдеться ціною значного економічного спаду. Тому Сеулу вигідно просто тримати цей конфлікт у замороженому стані. Китай боїться навали північнокорейських біженців та можливого набуття ядерної зброї Японією або Південною Кореєю з одного боку, а також поширення американської зони впливу з іншого. Отже, стан речей на сьогодні задовольняє кожну зі сторін.

Уроки для України

Після подій 2014 року та на фоні неприпиненої АТО лунають заклики різноманітних політиків та партій щодо відновлення ядерного статусу України. Суттю цих спонукань є така теза – якщо ми відновимо ядерну зброю, відразу все в нас буде добре. Крим стане нашим, усі сепаратисти повтікають із Донбасу, а ЄС та Сполучені штати дадуть ще більше траншів та позик. Та ядерна зброя – це не чарівна паличка, а лише звичайна палиця на два кінці. Як ми бачимо з прикладу КНДР, набувати ядерного статусу не так легко, як здається. В окремих випадках, а саме для України, це рішення може стати фатальним чи просто неможливим. Двічі в одну річку не ввійдеш –  саме цей вислів найяскравіше описує ситуацію з ядерним статусом України. Позбувшись усієї зброї масового знищення та підписавши Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (далі ДНЯЗ) у 1994 році, наша країна вже не має змоги повернути всі ті заряди, боєголовки та стратегічну зброю, яку ми вивезли до Росії. Для України й українців, які обрали демократичний шлях розвитку та європейські цінності, немає шляху назад. У сучасному світі тільки такі країни-вигнанці, як КНДР, можуть дозволити собі ядерну програму.

Що потрібно зробити, щоб мати бомбу?

Перша та фундаментальна розбіжність двох випадків, українського та корейського, полягає в тому, що в Україні була ядерна зброя, і не було ядерної програми. Тоді як у КНДР не було ядерної зброї, але була ядерна програма. Північна Корея, починаючи ще з 1970-х років, за допомогою СРСР і Китаю розвивала свою ядерну програму та інфраструктуру. Та попри такий ранній старт і зовнішню допомогу, перше ядерне випробування КНДР провела лише в 2006 році. За часів СРСР ядерна зброя, дислокована на нашій території, розроблювалася в Росії. Виходячи з цього, в Україні немає ні достатньої кількості кваліфікованих кадрів для розробки повного ядерного циклу, ні потрібної інфраструктури – полігонів, заводів зі збагачення урану, спеціальних сховищ для високотоксичних відходів та багато чого іншого. Згідно з розрахунками експертів, Україні знадобиться від 5 до 10 років для того, щоб розробити повний цикл та почати випускати перші заряди. Окрім часу, звісно, потрібні й гроші. За різними оцінками для повернення ядерного статусу Україні знадобиться від 30 до 50 млрд доларів. Ці «додаткові витрати» ляжуть ще більшим ярмом на і так не зовсім здорову українську економіку.

Розробка ядерної програми повинна проходити у жорсткій таємниці, хоча б до тієї стадії, коли всю ядерну інфраструктуру непомітно неозброєним оком для зовнішньої розвідки. Для тоталітарної, замкнутої у собі КНДР це не так складно, але як щодо України? Екс-міністр охорони навколишнього середовища України Юрій Костенко зазначив: «На території України продовжує діяти система інформаторів ще з часів КДБ. Цю сферу державної діяльності так і не було реформовано, вона донині залишається під контролем ФСБ. У таких умовах побудувати надсекретні підприємства неможливо. Якби ми тільки почали навіть думати про ядерну зброю, Росія б це на весь світ розтрубила. Наприклад, можна згадати скандал із “Кольчугами” та Іраком».

Чому нам невигідне поновлення ядерного статусу?

Основне, що потрібно затямити, полягає в тому, що міжнародна спільнота та так званий «Ядерний клуб» негативно ставляться до збільшення кількості країн, що мають ядерну зброю. Навіть наміри здобути ядерну зброю будуть розцінюватися як загроза наявному балансу сил у світі. Міжнародне суспільство зробить усе можливе, щоб цьому завадити. У разі якщо Україна, як і КНДР, в односторонньому порядку вийде з ДНЯЗ, наші відносини з усім світом кардинально погіршаться. По-перше, можна буде забути не тільки про євроінтеграцію, а навіть про будь-яку підтримку Європи. По-друге, можна забути про підтримку США. Створюючи зброю для захисту від Росії, ми, навпаки, зробимо можливим об’єднання позицій Росії і Заходу щодо українського ядерного питання. Директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак зазначив: «Сама ідея відновлення ядерного статусу, природно, буде сприйнята як абсолютно недоречні амбіції та як загроза тому ядерному балансу, який сьогодні створено. Сьогодні є дві країни, які мають ядерний паритет – США і РФ, і на цьому паритеті тримається міжнародна безпека в глобальному сенсі. Тому навіть створення якихось кількох боєголовок не дало б Україні користі, але викликало б величезний тиск і з боку Заходу, і з боку Росії. Це дало б можливість об’єднати Росію і Захід у спільному тиску на Україну».

Без підтримки з боку ЄС та США Україна може забути про будь-які міжнародні позики та інвестиції. Ба більше, ми ще не згадували санкції, які точно чекатимуть потенційних порушників режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Отже, без російського ринку збуту ми втратимо ще й решту світових ринків. Заморожені активи, неможливість вести торгівлю з усім світом – усе це призведе до ще більшого економічного колапсу. Пережити його та продовжувати розробку ядерної зброї зможе тільки тоталітарна держава на кшталт КНДР. Повертаючись до питання виходу з договору, не слід вірити жодному політику, що обіцяє поновити ядерний статус нашої держави, бо він є не більше ніж популіст або потенційний диктатор.

Текст: Антон Єрмаков

Залишити коментар