Четвер, 24 травня

У СРСР корпоративної культури не було – так само, як і сексу. Тобто насправді була. Щоправда, тоді вона набувала трохи інших форм, застосовувала інші прийоми, користувалася іншими методами. Але суть явища залишилася тією ж самою: замінити особисте колективним, зайняти дозвілля, захопити якомога більше приватного простору.

Приклади тодішньої корпоративної культури – дошки пошани, почесні грамоти, значки, перехідні вимпели, різного штибу збори – досі живі, і не тільки в пам’яті старшого покоління, їх активно експлуатують і нині. Хто не бачив у супермаркетах стендів «Кращий працівник місяця»? Ставлення до корпоративної культури, як свідчить моє опитування (без претензій на статистику!), теж змінилося мало. Щоправда, тоді трудові колективи ниділи на партійних зборах, з усіх сил намагаючись не заснути, а сьогодні працівники нудяться на інших заходах: вечірках, тренінгах, колективних іграх тощо. Як і півстоліття тому, люди воліють не показувати свого справжнього ставлення до спроб згуртувати їх. Різниця хіба в тому, що раніше вони скаржилися на систему пошепки на кухнях, а нині роблять це у віконцях чатів. Але суть, о, ця суть – замінити ваше «я» на «ми» – залишається тією, що й була. І буде так, допоки існуватиме соціум, відчуття ліктя, слово «колектив». Наша справа – чинити таємний опір.

Що особливо цікаво, термін «корпоративна культура» вперше вжив не мануфактурник, не цукрозаводчик і не нафтовий магнат. Ці два слова ще в ХІХ столітті злетіли з вуст німецького генерал-фельдмаршала Хельмута Карла Бернхарда фон Мольтке, відомого військового теоретика. Мольтке характеризував за допомогою цього терміну відносини в середовищі офіцерів. Але насправді таке походження корпоративної культури дивувати не повинно.

На відміну від законів, підзаконних актів, інших офіційних норм і положень, корпоративна культура покликана регулювати ті сфери суспільного життя, які взагалі важко регулювати документами. Здебільшого корпоративна культура – це складний комплекс суб’єктивних припущень, який мають брати на віру члени колективу, щоб надалі керуватися ним під час роботи. Так і напрошуються аналогії з релігією: якщо я вірю в триєдиного Бога – значить, я вірянин. Якщо я посміхаюся всім без розбору в ліфті – я працівник успішної адвокатської контори на третьому поверсі величезної офісної будівлі. Головне – прийняти відправну точку. Або зробити вигляд, що приймаєш. Часто дискримінаційна (а подекуди й виразно тоталітарна) суть вимог уже ні лякає, ні дивує. Усе йде, як по маслу.

Методи, форми та інші личини корпоративної культури через два століття після Мольтке встигли набути різних, часом дуже химерних форм. Чим більша фірма, чим розгалуженіша мережа, чим старша корпорація – тим цікавіші її претензії до вас. Зупинимося докладніше на головному. Про вивихи корпоративної культури найкраще розкажуть працівники корпорацій.

Корпоративні свята

Алла, 49 років, фінансовий директор мережі фірм із роздрібної торгівлі: «У нас корпоративні вечірки для всіх безкоштовні. У цьому їхня головна перевага. Недоліком можна назвати те, що ми збираємо разом різні відділи, які через роботу часто ворогують між собою. Музика грає, аніматори веселять народ, а бухгалтерія весь вечір скоса дивиться на склад. Роки чотири тому навіть бійку зчинили в туалеті – через якісь 20 ящиків пива. Дехто поїхав додому з розбитим носом, попсованою зачіскою і змазаною косметикою.

Корпоративні вечірки не лише для того, щоб народ розважати. Коли людина вип’є алкоголю, потанцює, розслабиться, вона може збовкнути щось зайве або й просто показати, якою є насправді. Начальство ж у нас рідко вживає багато спиртного, натомість воно пильно стежить за колективом. І робить висновки. Організаційні, мотиваційні, кадрові».

Тренінги

Ігор, 34 роки, працював головним редактором журналу: «Щочетверга після роботи ми мали їхати в офіс на тренінг-сінемалогію. О 19:00 починали дивитися якийсь страшенно мотиваційний фільм: півтори години, а потім із модератором ще до глибокої ночі розбирали ситуації, вчинки, причинно-наслідкові зв’язки, секрети успіху тощо. Участь у цій дурні безкоштовна (за рахунок компанії). Але якщо ти не прийшов, вартість заняття вирахують із твоєї зарплати, бо ти не цінуєш турботу компанії про твій саморозвиток.

Щоп’ятниці, коли всі поспішають додому, у нас була культурологія – те ж, що й у попередньому випадку, але з книжками. За тиждень у неробочий час ти мав прочитати певну кількість сторінок мотиваційних книг, а тоді ми розбирали їх – як і у випадку з кіно. Покарання – ті ж. І це ще не все. Кожної другої суботи місяця проводилися тренінги ыз саморозвитку-тайм-менеджменту-менеджерських здібностей-продажу тощо, які тривали з 10:00 до 19:00. Хвала Богові, хоч із перервами.

Тімбілдінг або веселі старти

Галина, 51 рік, бухгалтер мережі аптек: «Я за останні 10 років устигла попрацювати на трьох фірмах, де практикують тімбілдінг для укріплення командного духу. Із однієї довелося піти саме через це. У мене все життя сидяча робота й чималенька вага. А тут кожні вихідні як не пейнтбол, так гребля на байдарках. Або по канату лізь над річкою. Я кажу, що й у 25 такого не робила, я бухгалтер, моя справа – цифри. А шеф мені – ви ж мусите бути в гарній формі, щоб належно працювати. Я йому: ви ж бачили, яка я, коли приймали. А він: не святі горшки ліплять!

У нас ці заходи молодь любить. Бігають, радіють, боркаються. А шеф вболіває: дивиться зверху, підтримує криками. Ну чисто гладіаторські бої! Не моє. Не підходить мені. У мене справді не активний спосіб життя, але це мій вибір і моя відповідальність… От працюю тепер у фірмі, де всього цього немає».

Складання заліків, нормативів та інструкцій

Інна, 29 років, економіст, працювала в міжнародній корпорації, яка спеціалізується на виготовленні харчових продуктів: «Я думала, що освіта – це справа вишів. Де там! Щотижня в понеділок ми отримували конверти з різноманітними методичними матеріалами, інструкціями, вказівками та настановами. До п’ятниці все це треба було вивчити. А там не просто якась загальна теоретична інформація, хоч і вона теж. Там п’ятизначні цифри, формули, відсотки. Щодня в метро зубрила. Дуже часто ті відомості стосувалися речей, що не стосувалися моєї роботи. Відсоток жиру в якісних вершках, какао – в шоколаді тощо. Це технолог має знати. А вимагали й від економістів. А в п’ятницю приїжджав тренер, і ми складали йому залік. Результат впливав на розмір зарплати».

Робота із психологом

Дмитро, 38 років, керівник відділу в банку: «Двічі на тиждень до нас приходила психологиня, з якою потрібно було в режимі аутотренінгу півтори години візуалізувати свій успіх і ще півгодини розповідати одне одному, як ці заняття вже вплинули на твоє життя. За відвідування всіх цих тренінгів – окрема доплата. Щомісяця були щоразу різні тести на підприємливість, стресостійкість тощо. За успішне складання – окрема надбавка.

Одного разу психологиня взялася запитувати про мрію. І відвертості вимагала повної. Оскільки ситуація була абсурдна, люди почали фантазувати й відверто стібатися: “Мрію бути наглядачем на безлюдному острові побіля екватора”. А коли одна колега сказала, що мріє здати кров як донор, психологиня відповіла, що не вірить, що може бути така мрія».

Намагання пробратися на приватну територію

Кирило, 44 роки, маркетолог, працював у міжнародній фірмі, що виготовляла косметику й мийні засоби: «Було таке негласне правило: менеджери одного щабля ходять одне до одного в гості на обід. Колега приходить – і до ванної, руки помити. Там ретельно передивиться, яка на поличці стоїть зубна паста, шампунь, лосьйони тощо. Усі засоби мають бути тільки нашої фірми. Якщо б у мене вдома побачили пральний порошок від конкурента, мене б завтра викликав начальник і попросив би переконати дружину купувати продукцію нашої фірми. Виняток тільки для засобів, на кілька порядків дорожчих, професійних. Якщо, наприклад, я користуюся шампунем від лупи, який коштує в десять разів дорожче, ніж будь-який у нашій фірмі, то нічого не скажуть».

Дрескод та вимоги до стилю

Святослав, 28 років, працював менеджером із продажу на фірмі, що випускає побутову техніку та електротовари: «Не просто класика чи діловий стиль! Дрескод розписувався за чіткими правилами: до певного крою брюк можна було вдягати тільки певні туфлі. Суворо регламентована комбінація кольорів сорочки-костюму, взуття-шкарпеток-аксесуарів. Боронь боже вдягти сині шкарпетки під сірий костюм чи рожеву сорочку із синьою краваткою. Правила дрескоду розписані були з картинками й кольоровими шкалами на 60-ти сторінках презентації!

Суворі вимоги до канцелярії на публічних заходах, презентаціях, виставках, форумах: тільки певний набір кольорів і дизайнів ручок і блокнотів. А для стовідсоткового виконання цього блоку компетенцій потрібно було придбати корпоративний щотижневик-органайзер та набір ручок-олівців».

Наради з презентаціями та візуалізаціями

Ігор, 34 роки, працював головним редактором журналу: «У понеділок була нарада в центральному офісі з шефом, де я мав звітувати за тиждень роботи кожного з відділів журналу: редакція, реклама, колл-центр, секретаріат тощо. За системою “план-факт-звіт”. На 9 ранку я мусив їхати на роботу й готувати три презентації: план минулого тижня, фактичні результати, детальний маркетинговий і фінансовий звіти. Усе це зі схемами, діаграмами, таблицями, ембедами та мотиваційними малюнками. Окрім цієї обов’язкової, була ще ціла купа поточних нарад. На них заздалегідь підготовлених презентацій не вимагали, однак фліпчарт листали так жваво, що секретарка тричі на годину прикріплювала туди папір. І все з пустого в порожнє, у стилі “намалюйте три червоні лінії синім фломастером”».

Жорсткі методи контролю

Наталя, 42 роки, начальниця відділу в банківській установі: «Приходжу на роботу – QR-код. Виходжу з роботи – QR-код. Так у нас контролюють робочий час. Під час робочого дня можуть кілька разів написати в спеціальний чат, перевірити, чи я на місці. Відповідати бажано протягом однієї хвилини. Якщо не відповідала довше, запідозрять, що я не на місці, дзвонитимуть і розпитуватимуть.

Окрема тема – перевірка на поліграфі. Кожний начальник відділу має проходити її щороку. Цікавляться здебільшого тим, чи не тиримо ми часом грошей. Відчуття, мушу зізнатися, дуже неприємні. Ніби я злочинець якийсь. Але що робити? Платять нормально – то й погоджуєшся навіть на такі принизливі умови “гри”».

Власне, список прикладів навряд чи можна вважати повним. До нього можна додати контроль особистої сторінки в соціальних мережах, заборону заводити особисті контакти на роботі й багато іншого. Усі опитані одностайні у своєму ставленні до корпоративної культури: ми ненавидимо це, але робимо вигляд, що нам подобається. Хтозна чому так відбувається. Можливо, усьому виною ментальність і принцип «моя хата скраю». Можливо, біда в тому, що цілком добрі ідеї часто погано втілюють у життя. А, може, більшість працівників корпорацій просто живе за схемою «я завжди буду посміхатись – і ніхто не дізнається, що я думаю насправді». Якщо так, то корпоративне й тоталітарне – суть одне й те ж.

Текст: Сергій Осока

1 комментарий

  1. мені здається, що в нашій країні — може бути лише від райності розглянутої ситуації — або ж описані моменти, або те, з чим, певне, стикається Більша кількість працівниць державного сектору.
    як от — все краще всілякі «ігри» з поліграфом, таблицями, стилем, мріями, пейнтоболом чим кожного дня, кожного тиждня «грати»в ігри розуму зі зміїним кудлом, яке в законодавсті любої неньки зветься — бюджетна сфера — бібліотеки, музеї, почти, школи, та навіть прикордонний загін — тільки там з першого ж кроку ти заходиш у тераріум…
    думаю далі писати вже не має смислу — адже кожен колись бачив такий колектив.
    тому я й вважаю, що вже краще дати кожній зміюці по пейнтбольній рушниці із червоними кулями та хоч раз на рік перевірити її на поліграфі…
    і обов»язково кожного року видавати «Правила дрескоду»

    безмежно вдячна авторові за тему.

Залишити коментар