Понеділок, 25 червня

Безперечно, фактчекінг останніми роками став одним із центральних інструментів у роботі журналістів та аналітиків. У 2017 році у зв’язку із ситуацією, яку вчені вже назвали ерою Постправди, з’явилися нові організації та сфери застосування фактчекінгу в Європі, Африці, Сполучених Штатах та Латинській Америці.

По всьому світу нині працює понад 120 ресурсів у 40 країнах, які перевіряють на правдивість не тільки заяви політиків, але й політичну рекламу та навіть прогноз погоди. Зручна форма подання перевірених фактів і резонансність висновків та об’єктів досліджень залучає щодня все більшу кількість читачів.

В Україні фактчекінгова діяльність активізувалася з початком інформаційної війни та з потребою боротися з дезінформацією. Так, на сьогодні в нашій країні діють чотири фактчекінгові організації. Найстаріша – «Слово і діло», з 2008 року перевіряє виконання обіцянок політиків. У 2014 році з’явився сайт StopFake, який бореться з фейками російської пропаганди. У 2015 році при Vox Ukraine було утворено проект VoxCheck, який переважно цікавиться економічними питаннями. А у 2016 році з’явився проект FactCheck, журналісти якого перевіряють на достовірність заяви, резонансні факти, події, публікації у ЗМІ, фото- та відеоматеріали, чутки, обґрунтування судових рішень та формують рейтинги правдивості заяв і обіцянок політиків, використовуючи при цьому інформацію тільки з відкритих джерел.

Про діяльність FactCheck Opіnіon дізнавався, спілкуючись із керівником проекту – тренером із фактчекінгу Олександром Гороховським. З’ясували, чи допоможе фактчекінг як новий сучасний інструмент для перевірки не помилитися українцям з обранцями на майбутніх виборах, і чи зможе достовірна інформація, оприлюднена фактчекерами, вплинути на громадську думку й змінити звички політиків говорити неправду.

Пане Олександре, розкажіть детальніше про свою діяльність і про розвиток фактчекінгу в нашій країні, і, власне, що ж таке фактчекінг?

Фактчекеніг з англійської – це перевірка достовірності інформації. Зрозуміло, що цим процес не обмежується. Нині фактчекінг набув статусу окремої діяльності, спершу це був елемент, етап журналістських розслідувань. Тепер фактчекінг – це окремий медіатренд. Він набув власних ознак, ці ознаки оригінальні й неповторні. Чим далі розвивається фактчекінг, тим більше він набуває рис окремої діяльності. Ми серйозно працюємо вже півтора року. Тож можу сміливо стверджувати, що вже пройшли певний еволюційний шлях: від простої перевірки фактів до класифікації наших напрацювань. Зараз розрізняємо та класифікуємо різні маніпуляційні техніки й різні прийоми брехні. Також окреслили чіткі ознаки фейків і класифікували їх. Крім того, за допомогою фактчекінгу можемо ще й маркувати компетентність і відповідальність спікерів за оголошену ними інформацію. Тобто фактчекінг – потужний інструмент, який має чіткі матриці для виявлення маніпуляцій. Ми поступово освоюємо весь його потенціал і скоро опануємо всі тонкощі й будемо користуватися ними на повну.

Скажіть, яку максимальну користь можуть отримати українці від вашої діяльності? Що ви вже робите і що могли б зробити, якби для цього були всі ресурси?

По-перше, ми вже активно досліджуємо заяви наших політиків. Намагаємося не обмежуватися першими особами, а досліджувати якомога ширше: від президента до голів партії, мерів міст.

По-друге, ми це робимо систематично, для того щоб показати, що нині політика в розвитку: сьогодні сказав так, а завтра вже інакше. Бо за короткий проміжок виборець може так і не зрозуміти: говорить той політик правду чи брехню. Якщо ми перевіряємо систематично, ми складаємо такий усебічний портрет цього політика. Отже, фактчекінг може надати людині якщо не максимально правдивий, то найбільш правдивий портрет людини, яка у той чи інший спосіб впливає на думку громадян реагуванням на ті чи інші явища. Ми окреслюємо своєрідний портрет відповідальності, компетентності того чи іншого політика, починаючи від президента.

Другий момент – на жаль, ми звикли, що в нашому суспільстві багато брехні, і дехто на брехню вже навіть адекватно не реагує або ж навіть сприймає її як один з інформаційних елементів. Усе ж таки брехня залишається брехнею з усіма наслідками. Неприємно, коли брешуть у повсякденні, а що ж тоді казати, якщо брешуть люди, від яких залежить, грубо кажучи, ваше життя. Тому, якщо політики приймають доленосні для всієї країни рішення і при цьому брешуть або маніпулюють певними фактами, то ми повинні про це казати вголос.

Ви хочете убезпечити українців від прийняття емоційних рішень під час виборів? Відповідно, чи можна очікувати збільшення активності діяльності та кількості фактчекерів напередодні виборів?

Можливо, це дійсно один із важливих аспектів роботи фактчекерів. Але важливіше підготувати людей, щоб потім не спростовувати все те, що буде виливатися в потужну пропагандистську риторику перед виборами. Активізувати їхнє критичне мислення, щоб люди мали можливість фільтрувати всі ті заяви й обіцянки, які будуть звично лунати з екранів. Не можу стверджувати, що збільшиться кількість фактчекінгу, коли почнуться вибори. Просто тоді, напевно, нам політики нададуть більше об’єктів для перевірки, тому що почнуть більше говорити. Хоча вони й зараз більше говорять, ніж роблять, насправді.

Але останнім часом в усьому світі спостерігається тенденція до збільшення кількості організацій і людей, які перевіряють інформацію. Натомість виникла парадоксальна ситуація: інформацію перевіряти легше, а брехні побільшало. Як ви поясните цей феномен?

По-перше, є відмінності запровадження та взагалі існування фактчекінгу в Україні й за кордоном. За кордоном працює багато стаціонарних фактчекінгових ресурсів, що постійно діють, і дуже багато ресурсів створюються під певні події, наприклад, вибори. Що ж стосується нашого інформаційного простору, то в нас поки що у фаткчекінгу не дуже цікавлені. Усе ж таки і ментальність інша, й інформаційний простір інакший, обсяг політичної риторики і, звісно, маніпулятивних елементів у ній значно більше.

І дійсно, нині полегшився доступ до джерел, інформація стала більш доступною, але чомусь бажання перевіряти є не в усіх. А в тих, у кого є, як у нас, наприклад, відсутні потужні можливості донесення цієї правдивої інформації до кінцевого читача. Складно сперечатися із власне медійними ресурсами, які і створені для того, щоб генерувати певну думку. Хоча часто інформація, яку вони поширюють, спотворена, але технічні й адміністративні потужності дають їм таку можливість. По-друге, на жаль, наші громадяни звикли все ж таки більше покладатися на думку умовних експертів. Для когось експертом є пан Ляшко, для когось – пан президент. Тобто ми створюємо якщо не кумирів, то людей, думці яких ми довіряємо, і часто вона для нас є аксіомною. Звідси й випливає, що українці більше вірять заявам політиків, ніж фактам, які засвідчують неправдивість, викривленість, брехню й маніпуляції. Ба більше, на жаль, певною мірою це стосується і журналістів. Наприклад, минулого літа Сергій Тарута опублікував у Німеччині перед економічним форумом брошуру, де він розбив ущент діяльність пані Гонтарєвої, звинувачував її в багатьох фінансово-економічних прорахунках. Лунало дуже багато серйозних обвинувачень, але на слуху залишаються найбільш резонансні факти. Особливо запам’яталася заява про те, що за час правління пані Гонтарєвої частка російських банків на українському фінансовому ринку зросла з 12 % до 41 %. Звичайно, що це «зайшло», інформація стала резонансною, її тиражували ЗМІ. Ми здійснили фактчекінг цієї заяви. Вона дійсно виявилася брехливою, ми дізналися, що частка російських банків, навпаки, зменшилася. Ця інформація гуляла інформаційним простором три-чотири тижні. Ми почали аналізувати наших колег – матеріали ЗМІ, які цю інформацію поширювали. І ось що виявили, така цікава статистика: 37 ресурсів, серед яких і ті, що належать до топ-20 інформаційних ресурсів нашої держави, просто поширювали цю інформацію без коментарів і спростувань. Тобто для них була точка зору пана Тарути достатньою, щоб повірити, що так, це дійсно правда. Його авторитетність для цих журналістів була поза сумнівами. 16 ресурсів додали до цієї інформації коментарі експертів, але ці коментарі не спростовували й не доводили істинність слів Тарути. Тобто експерти теж не наводили факти, обережно коментували ті, які оприлюднив Тарута.

До першоджерела експерти також не зверталися? Цю ж інформацію можна було легко перевірити. Фактчекінг взагалі працює лише з інформацією, яка є у вільному доступі.

Тільки 9 ресурсів провели власні розслідування більші чи менші та дійсно зазначили у своїх матеріалах, що це брехня або це недостовірна інформація. Ми бачимо, що 53 % джерел фактично поширили фейкову тезу, брехливу тезу, яка не відповідає дійсності, без жодної елементарної верифікації фактів та без дотримання журналістських стандартів: не надали точки зору іншої сторони, не надали читачам можливості почути фахові коментарі. Тож, якщо тільки 9 ресурсів надали критичну платформу, яка могла б допомогти читачу розібратися, то що ми хочемо від пересічних громадян? Якщо медіа не перевіряють інформацію і для них статус Сергія Тарути достатній для того, щоб не перевіряти його слова, а просто посилатися на них як на достовірний факт і поширювати? Пересічний громадянин ніколи (я дуже сумніваюсь, звичайно, я не можу стверджувати на 100 %, але, напевно, на 99 %) не полізе на навіть доступні ресурси шукати правдиву інформацію, на жаль.

Яка, на вашу думку, має бути відповідальність за поширення неправдивої інформації, що може завдати шкоди суспільству?

Покарання, я думаю, повинно бути найбільш суворим. Особливо, якщо це брехня заради того, щоб вплинути на думку громадян, змінити її, насадити певні настрої, то це, як на мене, просто злочин.

Якось ми зробили декілька  гучних розслідувань, виявили просто 100 % залізобетонні факти брехні спікера і хотіли подати до суду, звинуватити його у брехні та вимагати покарання. Але коли ми почали з’ясовувати нюанси з юристами, виявилося, що це практично неможливо зробити, тому що в законодавстві є позиції, що стосуються тільки завдання моральної шкоди, але це ще треба довести. Не зважаючи на те, що спікери, виступаючи на публічних платформах, впливають на думку мільйонів глядачів, притягнути їх до відповідальності за брехню та її поширення практично неможливо.

Думаю, що найдієвішим покаранням для таких спікерів, які поширюють брехню систематично, стане заборона на певний час медіаприсутності. Я думаю, що ці спікери, які є найбільшими поширювачами брехні, найчастіше з’являються на екранах, для них це життя, вони живуть на ефірах, за рахунок цього формують себе як політичні лідери. А за умови недопущення в медіапростір, їх просто забудуть: якщо вони не говоритимуть, їх не слухатимуть, а далі вони просто зникнуть.

Для цього потрібно, щоб журналістська спільнота була консолідована й сама цим не грішила. Але поки ситуація є абсолютно іншою, то маємо те, що маємо.

Як не старалися фактчекери США, як вони не доносили до виборця інформацію про те, що Трамп говорить неправду, тим не менше, американці проголосували за нього. Чи загрожує щось подібне Україні під час виборів? І чи буде чутно голос фактчекерів під час виборів?

Тут у мене трішки сумний прогноз, навіть не прогноз, а констатація фактів. Синдром Трампа ми переживаємо з 2004 року – всі вибори президентські й парламентські, які в нас відбувалися, це підтверджують. На жаль, політики ходять по колу, ми вибираємо вчергове, вірячи їхнім обіцянкам. Тому в нас така Трамп-хвороба хронічна. Я думаю, що на наступних виборах, якщо не відбудуться певні законодавчі зміни, просто переломні зміни у виборчій системі, у системі голосування, певні обмеження політичної реклами, то тенденція не зміниться.

Що ж стосується фактчекерів, можна сказати, що ми будемо щонайпотужніше працювати, якомога більше поширювати правдиву інформацію. Але, на жаль, умови, в яких ми існуємо й працюємо, не дають нам можливості воювати, протистояти іншим ресурсам, які мають значно більші потужності з поширення інформації та присутності в інформаційному просторі. Ми в цьому плані програємо, але будемо сподіватися на те, що правдивий контент знайде свого читача.

Розмовляла Світлана Бондар

Залишити коментар