Вівторок, 22 травня

Пригадую, не так давно я мала досить гарячу дискусію з одним із політологів. Він переконував: якби значна частина населення не підтримувала хабарництво, ми б його давно побороли. А так, мовляв, корупція вигідна не лише топ-чиновникам, а й пересічним громадянам. «Але ж люди вийшли на два Майдани саме за чесну, процвітаючу країну без корупції!», – опонувала йому я.

І лише днями всі крапки над «і» розставило опитування Фонду «Демократичні ініціативи». Виявилося: 90 % респондентів переконані, що корупція поширена в Україні, однак 33,3 % вважають її… складником суспільних традицій. «А 9 % громадян взагалі стверджують, що хабарі – це “нормальний спосіб швидкого і ефективного вирішення проблем”». Вдумайтеся, яка значна частина громадян порушення закону сприймає за усталений звичай! Однак все ж 41,1 % опитаних вважають хабарництво ганебним явищем.

Причому, 25,5 % громадян зазначили, що протягом останнього року вони особисто, хтось із їхніх родичів або близьких давав хабар. 46 % опитаних сказали, що робили це у медичних закладах, 22 % – у вищих навчальних закладах, 14 % – в органах місцевого самоврядування, 10 % – у школах, а 9 % підкуповували патрульну поліцію.

Третина з тих, хто протягом останнього року давав хабара, робили це тому, що, на їхню думку, без таких дій їхнє питання не вирішилося б взагалі. Натомість близько 40 % йшли на це, щоб лише пришвидшити прийняття рішень. Але, що цікаво, більшість із тих, хто давав хабар (53 %), зробили це після того, як їм відверто сказали або натякнули про це в установі, до якої вони звернулися.

Такі опитування зазвичай є анонімними, тому й люди зізнаються у хабарництві. А публічно вони зазвичай декларують протилежну позицію. Але коли доходить до практики, все може виглядати інакше. Тільки людина бачить, що в обмін на хабар вона отримує вигоду, яка перевищує його розмір: прибуткову роботу, необхідну довідку, можливість масштабувати бізнес, вона знаходить виправдання своїм діям.

«Як після того, як стільки крові пролилося на Майдані, ви можете далі носити хабарі чиновникам?», – питаю знайомого підприємця Олега. «Ну, це можна назвати платою за оптимізацію процесу прийняття ними рішень», – відповідає він. Звучить цинічно. Але від виправдовується далі. Мовляв, якщо принципово відмовиться від корупційних подачок, про нормальний дохід або й взагалі власну справу доведеться забути. Припускаю, родичі героїв, які загинули на Майдані, впевнені: втрата прибутку –  не така висока ціна за те, щоб жити в чесній країні.

Але деколи справді потрібно обирати між дачею хабара і життям. Такі в нас реалії, що чимало хірургів не візьмуться робити операцію, доки їм не заплатять. І що ж робити у такій ситуації? Свого часу вже колишній керівник Transparency International Україна Олексій Хмара здивував заявою, що у випадках, коли принциповість може вартувати життя, краще заплатити. Але все ж потім, коли здоров’я відновиться, писати заяву у правоохоронні органи про вимагання та отримання хабара медиками.

У багатьох випадках людей стимулює давати хабарі система. Вона спеціально збудована так, що від доброї волі чиновника чи медика надто багато залежить. Саме так формують корупційні вертикалі: чиновники низової ланки «здирають» гроші з людей, а частину віддають «нагору».

З цієї причини одним із головним кроків у боротьбі з корупцією є спрощення та автоматизація отримання дозвільних документів й різноманітних довідок. Чим менше залежить від конкретного чиновника, тим менше в нього можливостей вимагати хабарі. Правда такий підхід працює не у всіх сферах. Наприклад, для подолання корупції у медицині вважається ефективним підняття офіційних зарплат (власне, це й передбачає ухвалена медична реформа) паралельно з підвищенням відповідальності за корупційні дії.

Однак із другим складником проблема. Українці переважно не вірять, що можливо домогтися притягнення до відповідальності когось за хабарництво. Крім того, багатьом банально ліньки звертатися до правоохоронних органів й писати заяву про злочин. «Моя хата скраю» –  цю поширену приказку часто використовують як відмовку.

Що цікаво, наші співвітчизники схильні давати хабарі часто й тоді, коли в цьому точно немає крайньої потреби. «Та ми от збираємо гроші, щоб купити “керівничці” плазмовий телевізор до дня народження», – розповідає знайома. «А що трапиться, якщо обмежитися цукерками і квітами? Хто змушує робити такі дорогі подарунки, які, по суті, є хабарем?». Очевидно, що нічого страшного не трапилося б, якщо б презент був не настільки коштовний. Та батьки бояться, щоб вчителька не почала прискіпливіше ставитися до оцінювання учнів. Але хіба бал-плюс, бал-мінус – це так принципово?

Ще частина людей схильні вірити, що якщо вони доплатять фахівцю неофіційно, він краще виконає роботу. Але й це не завжди спрацьовує. «Знаєш, насправді лікар або добрий фахівець, або ні, – ділиться за кавою інформацією знайома медик Олеся. – Скільки ти поганому не заплати, він все одно краще не зробить, аніж може. А фахових колег, які зі злості через відсутність “подяки” спеціально нашкодять, насправді не так багато».

Якщо узагальнити, виходить, що українці, які виправдовують хабарництво, роблять це переважно тому, що очікують взамін отримати певні вигоди для себе або ж навпаки намагаються уникнути серйозних втрат. Однак не варто забувати, що й державна система в нас збудована так, що часто не залишає можливості для маневру.

Але чому ж, до речі, на Заході ситуація зовсім інша, чому там так активно борються з корупцією? Усе просто: там громадян із дитинства вчать оцінювати ситуацію з погляду перспективи. От, наприклад, нині ти принесеш хабар чиновнику замість того, щоб написати на нього заяву в правоохоронні органи, а завтра він за гроші «не помітить» порушень при виробництві якихось харчів. І не виключено, що саме ними отруїться людина, яка пішла на угоду зі своєю совістю.

Текст: Наталія Лепчинська

Залишити коментар