Чи любите ви радянські пісеньки, як люблю їх я? Із «совком» усе зрозуміло: його люблять декілька категорій людей, найтерпиміша для мене категорія – «Коли дерева були великими», інші люди безнадійно неромантичні, як сказав би поет Борис Херсонський «Сталіна не було». Але люди – то одне, а пісні з радянських кінофільмів – інше. Так-от, дуже я любила в дитинстві пісню з короткометражки «Де це бачено, де це чувано». Пісня про тата, який у Васі сильний у математиці. Далі все просто. Тато сильний, він увесь рік вирішує за Васю задачки, а Вася, будь здоровий, здає їх в школі та отримує свої п’ятірки на татовому горбі. І все в них добре, у Васі з татом, поки цей процес добровільний.
1 жовтня 2017 року я спостерігаю за подіями референдуму за незалежність Каталонії, дивлячись прямісінько зсередини Барселони. Місто красиве, і зовні, окрім великої кількості прапорів, що символізують відділення від Іспанії, воно не дає сигналів для тривоги величезній кількості туристів. Напередодні референдуму, визнаного законодавчою і судовою владою Мадрида нелегітимним, я потрапляю на фінальний протестний мітинг каталонців. Він проходить до крайньої міри цивілізовано, два потоки, дві річки каталонців ідуть за призначеним маршрутом у супроводі великої кількості поліцейських, з повітря хід патрулюють гелікоптери.
Дві річки зливаються в одну на площі Іспанії. У Барселоні символічно все, тут важко зрозуміти, чий це горить вічний вогонь. Люди, які прийшли на мітинг, здебільшого сміються, у когось на голові друшляк, вони хочуть миру та відділення від Мадрида. Ось така задачка на дві дії. Ось така пісенька про тата й Васю. Вони говорять: «Мадрид нас грабує!» – і всі мої кишки вивертаються усередині. В Іспанії пахне Донбасом. А для мене це запах війни, запах занепаду, запах ізоляції і важких втрат. Уявити, що тут, у Барселоні, летітиме бруківка і горітимуть шини, я не можу, навіть роблячи зусилля над собою. Але референдум проходить відносно спокійно. Немає жертв, я думаю: як це добре, що їх немає. Тому що знаю: варто з’явитися першому мученикові свободи – і катастрофи не уникнути. Я пам’ятаю друге травня 2014 року в Одесі. І ніколи вже його не забуду. Я з друзями була тоді на футбольному матчі. Я бачила, як стіна уболівальників кинула свої барабани і понеслася в центр міста. Ми притиснули до себе дітей у страху, що їх зараз затопче натовп. Від подруги мені прийшло повідомлення: «Олено, негайно йдіть зі стадіону, у центрі йде війна, є перша жертва».
У ранок референдуму в Іспанії я стежила за подіями, і різнобій мене сильно вразив. А може, і не вразив зовсім. Бо я з України, бо я добре знаю, як це робиться. Мені надсилали фото з ділянок, де під дрібним іспанським дощем стояла низка людей простою чергою, вони спокійно заходили на ділянки. Жодної поліції і близько не було. Жодних зіткнень, взагалі просто ранок, просто дощ, просто референдум. І тут же ЗМІ пістрявили сутичками на ділянках. І сутички були. Але мене там не було. Як і з якої ситуації виросли ці фото для інтернет-видань, я не знаю. Кожен вечір у будинку емігрантів, де я перебувала, ми слухали вечірній стукіт каструль. Ми не знали, хто і де саме стукає. Але все Тібідабо потопало в протестному єднанні. Диктатори помирають, традиції залишаються. Побоюються відділення Каталонії не лише іспанці, але й емігранти. А їх там велика сила. Ніхто не знає, чим закінчиться націоналістичний сплеск. А якщо це гра на виліт? Усі розмови закінчувалися щодня саме питанням: ну що, що революція, буде?
За незалежність Каталонії проголосувало 90,18 % (2 044 038 осіб). Проти незалежності – 7,83 % (177 547 осіб). Явка склала 43,03 %.
Рівно за тиждень я йду по Рамблі, і мені назустріч тече інша річка. Річка єдиної Іспанії. Як це схоже на наші марші часів надії. Багатотисячний мітинг на противагу руху сепаратистів. Цей рух був розв’язнішого характеру, він не охоронявся поліцією, його учасники радісно махали прапорами Іспанії, пов’язаними міцним вузлом або серцем із прапорами Каталонії. Немов сіамські близнюки. Чи хочуть вони все життя провести ось так, зрощені? Не думаю.
Заклики прибічників єдиної Іспанії відправляли главу самопроголошеної Республіки Каталонія Карлоса Пучдемона у в’язницю. Куди він, судячи з усього, і потрапить, якщо явиться за повісткою до суду. Я сподіваюся, що Європейський суд – це суд.
Була і третя хода. Хода за діалог. Її символікою став білий колір. Саме ця важлива хода залишилася в тіні. Якщо в Барселоні в жовтні буває тінь, то вона уся припала на «за діалог». Але яким він буде, цей діалог? Доки незгодні сторони, мешканці Іспанії (емігранти) говорять в такому ключі, то ще не так страшно:
«Каталонія – не єдиний регіон, який бомбили під час Громадянської війни. Не одні вони чинили опір Франко. І при Франко не лише каталонці жили погано і були репресовані. При диктатурі всім без винятку живеться складно. Мене коробить, що деякі політики використовують це тільки щодо Каталонії. Я не вибираю сторін. Я за діалог. Завжди. І в політичній кризі, яка зараз відбувається, неправі обидва боки і праві водночас. Тому що кожен бачить тільки зі своєї дзвіниці, не бажаючи подивитися на ситуацію очима один одного».
«Це, безумовно, що в будь-якій сварці винні обидва боки. Але я не лише про режим Франко, а про історію завоювання Каталонії загалом. Вогнем і мечем. Щодо шотландського сценарію – чом би й ні? Раз Іспанія вважає себе демократичною країною. Провести офіційний референдум. Тільки демократія і цивілізація – це явно не про Іспанію. 1 жовтня вони вкотре достатньо себе показали. У мене багато каталонських друзів, які не хотіли голосувати і підтримувати відділення. Доти, поки поліцейські не стали бити, волочити, стріляти. Ось тоді вони й пішли голосувати. І так довгі роки. Якраз Іспанія ніколи не хотіла розуміти, що діалог потрібний. Його не уникнути. Вони закривали очі й думали: «а, ну щас саме пройде, розсмокчеться». Ну ось. І ще, при диктатурі всім живеться погано. Але комусь особливо погано. У Другій світовій війні багатьом жилося несолодко, і багато хто гинув. Але я думаю, що ніхто не стане заперечувати, що євреям припало найважче. Аналогічно і з каталонцями. А генетична пам’ять – з нею фіг посперечаєшся. Українці теж роками, століттями жили в царській Росії і в СРСР, так чого ж ми тоді так довго і хворобливо боремося за свою свободу? Напевно, тому що ми – Народ. І каталонці – це окремий народ зі своїми традиціями, культурою, мовою і менталітетом. Мені їхні почуття зрозумілі, і я абсолютно підтримую право будь-якого народу самостійно визначати свою долю. Дозволь собі бути собою, а іншим – бути іншими. Навіть якщо ти неначе «бачиш», який саме шлях правильний. Якщо це не твій шлях, то і вирішувати не тобі».
Барселона – це туристична мекка. Вулиці міста, як і Вавилон, наповнені мовами різноманітними. Неможливо вийти в готичний квартал на нічну прогулянку і не зустріти там лігу націй. Це місто дасть фору Парижу, воно не спить, воно пульсує і розвивається. Його діти – святі, його люди похилого віку – променисті старці. Тут Бог – Сервантес, і не такий вже Бог, як ми собі уявляємо, Далі. Що робить світ, доки Іспанія хвилюється, поки її штормить? Світ спить. Як спить іспанський поет Гарсіа Лорка. Як спить каталонський поет Хуан Бросса. Але пам’ять, пам’ять хранителів мови не спить. Бросса написав безліч поем каталонською. Він писав виключно каталанською. Після Другої світової війни, у 1948 році, Хуан Бросса організував у Барселоні групу Dau al Set. Це перший післявоєнний творчий рух в Каталонії. Мертвий Бросса для каталонців – живий символ. Він зберігав мову, що переслідується Франко, в зображеннях. Поеми його нескінченні, спадщину його сьогодні представляє Музей сучасного мистецтва Барселони.
Хуан Бросса (переклала з російської Олена Боришполець)
Коріння
Коріння дерев тягне воду землі.
Коріння дерев тримає цю землю міцно.
Ліси покривають гори.
Дерево змінює інше дерево на поверхні.
На озерному березі зростають вільха, тополі і верби.
Заходиш в огрядні луги і ходиш густими лісами.
Корови повнішають саме на тих лугах.
Рослин ще вистачає на землі;
Дрімучий ліс є доказом цього.
Я чую пісню лісових струмків,
Які до дна покриті жовтим листям.
І двоє в кінці вулиці зчепились,
Ми бачимо живих суперників.
Я залишала Іспанію в день, коли Пучдемон проголосив незалежність Каталонії, 27 жовтня 2017 року, а Мадрид у відповідь увів пряме правління і відправив усю попередню владу Каталонії у відставку. Коли літак приземлився в Києві і я зійшла в Жулянах на українську землю, щось у мені сильно ворушилося і просило води.
