Неділя, 22 квітня

Перші кроки в здійсненні нової лінії екологічної політики розпочнуться наступного року. З 1 січня 2018 українці будуть зобов’язані сортувати сміття, оскільки набуває чинності поправка від 2012 року до статті 32 Закону України «Про відходи». Відповідно до неї вивозити на полігони відходи, що підлягають переробці, заборонено. Начебто й крок уперед, але насправді тут виникає інша проблема: чи є сенс сортувати сміття, коли воно все одно не буде належним чином перероблене через відсутність інфраструктури?

В Україні офіційно створено 6 тис. сміттєзвалищ і полігонів загальною площею понад 9 тис. га (1,5 % загальної території). З них 16 % перевантажені, а 19 % взагалі не відповідають нормам екологічної безпеки. За даними Національної доповіді про стан навколишнього середовища за 2014 рік, понад 1 % усієї маси відходів – тверді побутові відходи (ТПВ). В Україні найпопулярніша практика поводження з такими об’єктами – їхнє захоронення. Цей метод визнано найменш ефективним у світі, оскільки він спричиняє вторинне забруднення довкілля у вигляді викидів парникових газів, продуктів горіння відходів, різноманітних токсинів. Також актуалізується проблема біологічного забруднення: ТПВ є джерелом розповсюдження небезпечних для людини та тварин патогенних мікроорганізмів, зокрема збудників гепатиту, туберкульозу, дизентерії, аскаридозу, респіраторних, алергічних, шкірних та інших захворювань.

«В європейських країнах захоронення не перевищують 50 % від загальної маси відходів і утилізуються шляхом вивозу на полігони або іншими методами. Все упирається у гроші. Річ у тім, що в нас сміття не переробляється, оскільки набагато дешевше його захоронити. Дешевше, ніж спалити, і тим паче дешевше, ніж переробити. У них земля достатньо дорога і ресурсів мало, а це сприяє розвитку законодавства, яке обмежує кількість тих компонентів відходів, які можуть завдати шкоди здоров’ю людини», – розповідає доцент кафедри екології та охорони довкілля Одеського державного екологічного університету (ОДЕКУ) Вероніка Приходько.

Дієвість екологічного законодавства в Україні

Вторинна переробка ресурсів не набула популярності як спосіб поповнення державного бюджету та зменшення забруднення територій, хоча перші кроки на законодавчому рівні були зроблені ще в 90-х роках. Зокрема, тоді були прийняті закони щодо поводження із відходами: «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 рік), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994 рік), «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995 рік), «Про металобрухт» (1999 рік). Вони регулюють правові, економічні та організаційні засади діяльності, яка стосується збирання, перевезення, зберігання, сортування, утилізації, знешкодження та зменшення негативного впливу відходів на природне середовище та здоров’я населення.

Проте, говорити про їхню дієвість не доводиться: за період існування незалежної України на державному рівні було створено лише одне підприємство, яке мало б опікуватися переробкою вторсировини, – «Укрекоресурси». «У березні 2015 року його роботу припинили у зв’язку з викриттям махінацій керівників підприємства», – повідомляє ІА «УНІАН». Іншої альтернативи Кабінет міністрів не запропонував. Нині утилізаційних заводів немає, працює один лише сміттєспалювальний завод «Енергія» в Києві. Тож переробка вторинної сировини лягла на плечі приватних підприємців.

Переробка відходів та нові можливості використання звалищ

Ця бізнес-ніша майже вільна, і конкуренції практично немає, проте проблема виникає з кількістю ресурсів та їхньою якістю. Нині підприємства України приймають для переробки здебільшого макулатуру, пластик та скло, але є й такі, що збирають батарейки, акумулятори, поліетилен, стретч-плівку, алюмінієві бляшанки, автомобільні шини, дерев’яні піддони, гумові вироби тощо. Головна умова, якої просять дотримуватися, – сортувати сміття та приносити його на пункти збору у чистому вигляді. Еколог Вероніка Приходько підтверджує, що найбільшої ефективності в сортуванні сміття можна досягти, якщо цим будуть займатися люди: «Бажано вести активну пропаганду в ЗМІ та поширювати інформацію про можливі наслідки недбалого поводження зі сміттям ще з дитячих садків. Якщо ми зробимо так, щоб люди хоча б відокремлювали харчові відходи від інших, ми набагато збільшимо ресурсну цінність сміття. Наприклад, є різниця між книгою, яку принесли до пункту прийому в чистому вигляді, і книгою, яка побувала на звалищі, де на неї, припустимо, пролилося масло із бляшанки з консервами. Останню можна переробити лише з харчовими відходами. Але тут є й інший варіант позитивного розвитку подій. Можна запровадити певні технології, які дозволяють отримувати метан із харчових відходів, і використовувати його як альтернативний енергоресурс. В Україні понад 12 полігонів мають необхідне устаткування для вилучення метану з відходів. За правилами цей газ мають обов’язково збирати, оскільки він є одним із компонентів сполук, що викликають парниковий ефект. Він має навіть більший парниковий потенціал (у 21 раз), ніж всім відомий вуглекислий газ».

Гіркий досвід підприємця

Та навіть попри відсутність конкуренції приватний бізнес не має очевидного розвитку. Український бізнесмен Микита Громико був власником єдиної в Україні компанії із сортування сміття під назвою Waste Management System, яка працювала за американськими стандартами zero waste. У 2016 році власник втратив підприємство внаслідок рейдерської атаки, тож він має свій погляд на нововведення: «Закон за своєю сутністю неправильний, і він не матиме впливу на загальну ситуацію. Варто звернутися до досвіду США та Німеччини, які основні зусилля спрямували на побудову заводів із сортування відходів. Ці країни витратили мільйони доларів на введення в експлуатацію необхідного устаткування, техніки та понад тридцять років на пропаганду серед населення (в Америці освітні програми, що надають інформацію щодо поведінки з відходами, почалися ще в 70-х-80-х роках). І все одно не можна сказати, що більше 50 % сміття у США люди складають у «правильні» контейнери. Щодо Німеччини мені відомо, що близько 80 % відходів проходить сортування до того, як потрапити на завод із переробки. Проте, наскільки ці дані правдиві, визначити неможливо, оскільки в них зацікавлені державні організації, на які Євросоюз виділяє гроші. Тут є свої корупційні схеми, з якими я зіштовхувався як власник бізнесу. Таким чином, практику сортування в Україні ввести буде дуже складно, оскільки це бізнес великих інвестицій: найменше приватне підприємство потребує внеску від 1 млн євро. Якщо політики за допомогою введення цієї поправки сподіваються отримати додаткові гроші від ЄС, то в них навряд чи вийде. Кращий варіант розвитку подій для країни – коли підприємцям просто не будуть заважати».

Європейські стандарти

Європейські норми поводження з відходами вимагають, аби придатні для використання ресурси відправлялися на спеціальні підприємства, безпечні – відвозилися на полігони ТПВ (твердих побутових відходів), а небезпечні піддавалися б операціям знешкодження. Окрім цього, забороняється доставляти біологічні відходи на звичайні сміттєзвалища (норма Директиви ЄС 1999/31/EC). В Україні закон «Про відходи» (від 1998 року) не містить переліку заходів поводження зі сміттям. Тож, поправка до статті 32 цього закону, яка вимагає, аби побутові відходи підлягали сортуванню, не матиме сенсу. Це пов’язано передусім із відсутністю інфраструктури. Такий прогноз зробила експерт міжнародної неурядової організації «Екологія. Право. Людина» Алла Войціховська, – повідомляє Ecotown.

Про брак підприємств та як наслідок здійснення неправильної екологічної політики свідчать дані зі звіту Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства «Стан сфери поводження з побутовими відходами в Україні за 2016 рік»: минулого року лише 5,8 % усього сміття в Україні було утилізовано, з якого 2, 71 % спалили, а 3,09 % відправили на переробку.

Одеські «сміттєві реалії»

Візьмемо до прикладу Одеську область, де протягом року утворюється близько 5 млн куб. м побутових відходів. Здебільшого вони вивозяться на звалища полігонів ТПВ. Офіційно в області зареєстровано 484 місця, проте всі вони не відповідають нормам екологічної безпеки та потребують реконструкції відповідно до нормативно-правових документів. Департамент екології та природних ресурсів у своєму звіті за 2016 рік попереджає, що нероздільне збирання сміття, зокрема ТПВ, може призвести до наслідків, рівнозначних за впливом промислових відходів на довкілля та здоров’я людей.

Таким чином, проблема екологічної небезпеки стосується всіх стадій поводження з ними: починаючи зі збирання і закінчуючи знищенням або похованням елементів, які не використовуються. Для вирішення проблем цього характеру в області реалізується «Програма поводження з твердими побутовими відходами в Одеській області на 2013-2017 роки», яка була затверджена рішенням Одеської обласної ради від 04.07.2013 № 823-VI. Проте, виконання заходів програми здійснюється досить повільними темпами. Також на державному рівні існує проблема з полігонами ТПВ на місцевих рівнях, тобто для невеликих населених пунктів. А саме в цих містечках та великих селищах несанкціоновані звалища набувають не тільки досить великих розмірів, а й накопичують небезпечні речовини й матеріали. Таким чином, відбувається інтенсивне забруднення земель, окрім інших, і побутовими відходами, які призводять до зменшення біологічного різноманіття.

Шлях у правильному напрямку

Як приклад здійснення правильної екологічної політики можна навести модель поводження із вторсировиною Швеції, де 99 % усіх відходів піддаються вторинній переробці (за даними Центру управління відходами). Завдяки цьому країна майже звела нанівець екологічне забруднення навколишнього середовища та отримала нове джерело електроенергії, спалюючи відходи, які не піддаються переробці. Та Україна має віднайти свій шлях у цьому напрямку. Приміряти моделі західних країн немає сенсу, оскільки в них свої реалії, своя ментальність. І починати, на думку експертів, необхідно з роботи з людьми, аби ввести у звичку сортування сміття. Також потрібно створити економічні умови для відповідних підприємств, аби вони мали ресурси для переробки й бази для реалізації вторсировини. Як і коли це буде здійснюватися – невідомо, оскільки питання екології нині явно не на першому місці.

Текст: Дана Мітанова

Залишити коментар